“Химера лісового озера” характеристика героїв

Характеристика образів «Химера лісового озера, або Митькозавр з Юрківки» Я. Стельмаха подана в цій статті.

“Химера лісового озера” характеристика героїв

Головні герої:

• Сергій Стеценко та Митько Омельчук – головні герої твору. Від імені Сергій ведеться розповідь. Діти перейшли до 6 класу, на літні канікули вони їдуть до бабусі у село Юрківку. Риси характеру хлопців: чемність і доброта; мужність і винахідливість; повага до батьків і людей похилого віку;  наполегливість і довіра.
• Василь Трош – майбутній майстер велосипедного спорту міжнародного класу. Йому було 14 років. Це він вигадав історію про чудовисько в озері, щоб посміятися та налякати Сергія та Митька.
• дід Трохим – сусід бабусі Сергія. Він вчився грати на тромбоні. У селі його називали Односельчани називали чоловіка Фа-Дієзом через його мрію створити оркестр та навчитися грати самому.  Дядько Гнат був уже немолодим, але ще й досі перебував у постійному пошуку “свого” інструменту.
• бабуся Сергійка – добра та хороша жінка.
• батьки Митька та Сергія
• ботанічка Ірина Семенівна – вчителька, яка попросила влітку зібрати колекцію жуків

Характеристика образів Сергія і Митька “Химера лісового озера” 

 Дмитро Омельчук і Сергій Стеценко — звичайні школярі-шестикласники. Сергія і Митька — друзів-шестикласників поєднує вік, інтереси, поведінка, риси характеру. Хлопці — справжні любителі природа, великодушні, дотепні, кмітливі, працьовиті, наполегливі. А найголовніше — вони вміють дружити, турбуватися один про одного, швидко вирішувати конфліктні ситуації.

Друзі на літні канікули відправились в село до бабусі. У селі друзі одразу ж знайшли озеро серед лісу, відновили чийсь курінь і весь час проводили там. Крім них, до озера приїжджав на велосипеді ще один міський гість — чотирнадцятилітній Васько. Він розповів шестикласникам, що в озері живе якесь чудовисько. Хлопці вирішили вистежити ящера, адже чітко бачили величезні сліди на прибережному піску, вночі чули страшний рев і спостерігали, як булькає вода у глибокому місці.

Намагаючись спіймати чудовисько і прославитися, Митько і Сергійко робили пастки, засідки, по черзі чатували вночі. Цілий місяць хлопчики читали книжки про геологічні періоди на Землі і про тварин, які колись населяли нашу планету. Як виявилося потім, ніякого митькозавра не існувало, а над друзями пожартував Васько. Та Митько і Сергійко не образилися, адже за цей місяць вони пережили безліч таємничих і веселих пригод, до того ж перечитали багато книжок з біології.

Риси характеру Митька та Сергія:
а) чемність і доброта;
б) мужність і винахідливість;
в) повага до батьків і людей похилого віку;
г) наполегливість і довіра; д) на зло відповідають добром.

Здібності героїв:
а) любов до книги;
б) прагнення пізнати багато цікавого;
в) надання допомоги тому, хто її потребує;
г) вміння орієнтуватися у природному довкіллі;
д) мрія про славу.

Образ Митька «Химера лісового озера, або Митькозавр з Юрківки» 

Митько – головний герой пригодницької повісті Я. Стельмаха «Химера лісового озера, або Митькозавр з Юрківки». Змальовуючи його, автор не дає докладного опису його портрета.

Риси характеру Митька з твору “Митькозавр із Юрківки”: дотепність, вигадливість, кмітливість, цілеспрямованість, наполегливість, чесність, оптимізм. Думки після закінчення 5 класу були спрямовані на гарний заслужений літній відпочинок, який він хотів організувати без пильного батьківського нагляду. А для цього треба було поїхати на село до бабусі. Звичайно ж, батьки не хотіли відпускати його, але він був дуже переконливим у своїх доказах (потрібно було зібрати колекцію комах) і обіцяв чесно дотримувався всіх отриманих приписів. Мова героя на початку твору не звертає на себе увагу, але у кінці – суттєво змінюється: у ній починають з’являтися спеціальні слова-терміни, назви різних видів доісторичних тварин (стегозаври, індикоптерії тощо).

Герой змусив задуматися над тим, що навчання може бути цікавим і приносити задоволення.

“Химера лісового озера” цитатна характеристика героїв

Цитатна характеристика Сергія з твору “Митькозавр із Юрківки”

“ми склали іспити і п’ятий рік навчання нарешті скінчився”

“ми з Митьком давно мріяли поїхати до Юрківки, села, де жила Митькова бабуся.” “Кликало нас до себе привільне і незалежне життя.”

“— Змінився, кажу, Демидівно, онучок твій, — повторив дідок, придивляючись до мене. — Підріс.
— Аякже, підріс, — радо погодилась бабуся, брязкаючи внизу посудом. — Ти ж його коли бачив, два роки тому?
— Еге ж, два роки. Ніби погладшав трохи.
— Та де там погладшав! Худющий, як і був.
— Е, ні, який же він худющий. Опецькуватий… А то ж ніби й волосся було русяве, а це потемніло”

“Та ж цей курінь відремонтувати — раз плюнути. І місцинка яка зручна.”

“Ну що я, — думалось мені, — у порівнянні хоча б із оцим деревом? Якась комаха! А в порівнянні з цілим лісом? Якийсь мікроб. А в порівнянні з земною кулею?” І од цього мені стало гірко-гірко… І ще страшніше. Я мерщій почовгав назад, боячися зиркнути в сторону, і дививсь лиш перед себе, на прокладений моїм ліхтариком серед ночі промінь світла. А якщо тут і справді живе якийсь звір і зараз він чатує десь поруч? Згадалась домівка, татусь, мама…”

“Докори совісті люто вгризались у моюдушу, шматували її на дрібні клаптики.”

“Я витягнув ковдру, обережно вкрив товариша й поліз усередину.”

“Ти знаєш, що я придумав? Назвати оцього от, — показав на озеро, — котрий отут живе, Митькозавром. На твою честь.
— От здорово! — зашарівсь Митько. Але тут же запитав: — А чому саме на мою? Адже ми з тобою разом, гм… працюємо.
— Але ж головний у нашій експедиції ти.
— Е, ні, я не згоден. Хай буде… Хай буде, скажімо, митькозавр Стеценка із Юрківки”

“Ми не з лякливих, правда, Митю?”

“…і у нас попереду ще дуже багато цікавого, і завжди так буде, поки ми з Митьком”.

Цитатна характеристика Митька з твору “Митькозавр із Юрківки”

“— А головне, — казав дорогою Митько, — ти завважив, яка бабуся? Ні слова не сказала. Інша вже почала б: “Ой, та куди ж ви йдете? Та що вам там потрібно? Не купайтесь, бо втонете! Та не ходіть у ліс, бо заблукаєте!” А моя — ні слова.”

“— А що нам у селі робити? Хлопців тут малувато, та й ті всі заклопотані — то город сапають, то по господарству… А я, було, позаторік і собі спробував сапати, і що ж ти думаєш? Виполов якусь розсаду, а бур’яни полишив. Тут такі бур’яни ростуть, зовсім на бур’яни і не схожі. Подивишся — ніби якась городина, а воно ні, виявляється. Так мене після того й близько до городу не підпускали. Хотів дров нарубати — поліняка відскочила й по лобі мене як трахне! Тиждень із ґулею ходив, а сокиру від мене ховати стали. Хотів навіть корову помогти доїти, так мало того, що вона хвицалась, як скажена, так іще й мою панамку зжувала.”

“Хіба можна лишатися в поганому настрої через якогось там пришелепка, коли бачиш перед собою мрію якщо не сказати всього життя, то принаймні трьох останніх місяців?”

“Взагалі тут треба бути обережним, — говорив Митько, випорожнюючи рюкзак. — Ліс усе-таки, хоч яка, а все ж глухомань. Як щось укусить чи що скоїться — до села бігти далеченько.”

“А коли дощ піде, та ми позастуджуємось, та запалення легенів підхопимо? То що батькам краще — наше здоров’я чи якась там нікчемна клейонка? Тим паче, їхатимемо додому — я її заберу.”

“— Ет, тобі аби смішки. Несерйозна ти людина. В ботанічки улюбленими учнями станемо, — мріяв він.
— І вона негайно пошле свого улюбленого учня на районну олімпіаду, на якій він урочисто завоює останнє місце й одразу знову стане звичайним Дмитром Омельчуком, посередністю навчання та праці.
— Посередністю! — зобидивсь Митько. — У тебе в самого трійка з фізкультури. За минулий рік.”

“І голова ж у тебе, Митько.”

“Я одного разу поглянув у підручник — там якісь кишковопорожнинні, гадюки — бридота одна!”

“Удень ми тільки й сиділи над книжками, сперечались, робили різноманітні припущення і бігали до бібліотеки…”

“Митько склав декілька таблиць і заучував їх напам’ять, хоча першої-ліпшої хвилини можна було в них заглянути.”

“Взагалі мушу визнати: голова в мого друга працювала із колосальною швидкістю і, бувало, не встигав він бодай до половини висловити якусь думку, як у нього вже народжувалася друга, а то й третя, зовсім протилежна. Однак далеко не всі з них можна було назвати рівноцінними чи просто вдалими.”

“— Так от, Васю, ми тобі вдячні, Васю, за те, Васю, що ти влаташтував нам такі чудові канікули. Ми, Васю, відкрили для себе такий світ, якого тобі, Васю, і не снилося. Ти сказав, що пошив нас у дурні. Ти, Васю, коли хочеш знати, сам себе пошив у дурні.”

«Химера лісового озера, або Митькозавр з Юрківки» аудіокнига