Професійні терміни юристів
Професія юриста, насправді, відноситься до числа найдавніших. Ще за часів Стародавнього Риму і Древньої Греції були адвокати і прокурори. Тоді було придумано тлумачення юридичних законів, щоб більш ефективно використовувати їх в судових справах.
Для юристів притаманна певна здатність – вміло і професійно оперувати представленими фактами. Іншими словами, вони при бажанні і наполегливості можуть довести все, але в рамках закону.
Також, цікавим є той факт, що в професійному словнику юриста, точно так же, як і в словнику лікаря або священика, знаходиться близько 15 тисяч слів. Для порівняння, люди робочих професій, які не мають вищої освіти, мають запас слів у 6 тисяч. А ось звичайні фермери оперують 1600 словами.
Юрист, професійні слова якого поміщаються в цілий словник, надає різні послуги: від консультації про те, які документи необхідно зібрати для реєстрації юридичної або фізичної особи, допомоги в питаннях сімейного права або спадщини і до захисту в судових розглядах.
До того ж, дана професія дуже затребувана – 70% пропозицій на ринку праці, зайняті професіоналами з області права і економіки.
Професійні терміни юристів: наприклад
Адвокатура – добровільне професійне об’єднання юристів, призначення якого полягає в наданні, у випадках і в порядку, передбачених законодавством, юридичної допомоги громадянам та організаціям.
Батьківство – факт походження дитини від певного чоловіка (батька).
Вибори – процес, унаслідок якого певна сукупність людей через голосування формує склад державного органу чи органу місцевого самоврядування.
Громадянин – особа, яка перебуває у сталих юридичних зв’язках із конкретною державою, що знаходить вираження саме в наявності відповідного громадянства.
Громадянство – необмежений у просторі й часі правовий зв’язок особи з конкретною державою, який зумовлює поширення на особу всіх конституційних прав та обов’язків.
Деліктоздатність – закріплена в законі здатність суб’єкта нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення.
Державний суверенітет – повновладдя й незалежність держави, що полягають у її праві на власний розсуд вирішувати свої внутрішні й зовнішні питання без втручання в них будь-якої іншої держави.
Договір житлового найму – письмовий документ, укладений на підставі ордера між наймодавцем і наймачем (громадянином, на чиє ім’я видано ордер), що передбачає правила користування житлом, права та обов’язки сторін із утримання жилого будинку і прибудинкової території.
Закон – акт законодавчого органу влади (парламенту), який має вищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів.
Законність – правовий режим точного й неухильного здійснення законів та інших нормативних актів у всіх сферах державного й суспільного життя.
Злочин – суспільне небезпечне, протиправне, винне й карне діяння, яке завдає чи може завдати суттєвої шкоди певним суспільним відносинам, що охороняються кримінальним законом.
Імпічмент – усунення Президента з поста на основі прийнятого парламентом за спеціальною процедурою рішення про його обвинувачення в учиненні державної зради або іншого злочину.
Конституція – основний закон держави, в якому регламентуються найважливіші відносини у сферах державного устрою, організації та функціонування органів держави, правового статусу особи.
Конфедерація – форма державного устрою, за якої держави створюють об’єднані органи для досягнення конкретних цілей (наприклад, військові) за збереження в інших питаннях цілковитої самостійності.
Материнство – правове становище жінки у зв’язку з народженням, утриманням і вихованням дітей.
Нотаріат – система органів і посадових осіб, на яких покладено обов’язок посвідчувати безперечні права й факти, що мають юридичне значення, а також виконувати інші нотаріальні дії з метою надання цим правам і фактам юридичної вірогідності.
Особа – людина як суб’єкт, що має індивідуальні інтелектуальні та інші ознаки й усвідомлює себе членом спільності таких же суб’єктів.
Підзаконний акт – акт компетентного державного органу, що видається на підставі й на виконання законів.
Підприємницька діяльність – самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик діяльність суб’єкта з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і заняття торгівлею з метою одержання прибутку.
Поділ влади – модель побудови державного апарату, згідно з якою влада в державі має поділятися між законодавчими, виконавчими та судовими органами. При цьому кожна з влад повинна бути незалежною від інших і водночас їм підконтрольною, що має на меті виключення можливості концентрації влади в руках одного органу.
Право – система загальнообов’язкових правил поведінки, що встановлені чи санкціоновані державою і забезпечуються її примусом.
Правова держава – держава, в якій панує право, де діяльність усіх її органів і посадових осіб здійснюється на основі та в межах, визначених правом, де не тільки особа відповідальна за свої дії перед державою, а й держава несе реальну відповідальність перед особою за результати своєї діяльності.
Правовідносини – специфічні суспільні відносини, учасники яких виступають як носії прав та обов’язків, установлених нормами права.
Правоздатність – передбачена нормами права здатність суб’єкта мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки.
Правоохоронні органи – органи, що їх держава наділяє компетенцією охорони суспільних відносин, урегульованих правом.
Правопорушення – суспільне небезпечне, шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатної особи, що за нього може бути накладене покарання чи стягнення.
Правопорядок – відповідність суспільних відносин приписам норм права.
Проступок – діяння, що порушує приписи норм права, але не сягає рівня суспільної небезпеки, притаманного злочинам.
Республіка – форма державного правління, за якої вищі державні органи обираються населенням або формуються загальнонаціональним представницьким органом влади.
Референдум – голосування населення всієї держави (загальнодержавний референдум) або його певної частини (місцевий референдум) із метою вирішення найважливіших питань суспільного життя.
Система права – внутрішня організація права, що полягає в єдності й погодженості правових приписів певної держави.
Унітарна держава – єдина централізована держава, що не має у своєму складі державних утворень і територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони, провінції тощо).
Федерація – держава, до складу якої входять кілька державних утворень (суб’єктів федерації).
Форма державного правління – порядок організації вищих державних органів, що визначає їхні структуру, компетенцію та взаємодію.
Форма державного устрою – порядок територіального поділу держави, взаємовідносин її складників між собою й державою в цілому та відповідної організації державних органів.
Шлюб – юридично оформлений добровільний, вільний та рівноправний союз чоловіка й жінки, що породжує їхні взаємні права та обов’язки, спрямовані на створення сім’ї, народження й виховання дітей.
Це ті професійні терміни, які чув кожен з Вас, а розширити список може кожен читач.
