“Простак” читати повністю – Вольтер

Вольтер «Простак» Розділ 4

ЯК ПРОСТАКА ОХРЕСТИЛИ

Пріор та абат, прибігши туди, запитали Простака, що він тут робить. 

–  Та їй-богу, панове, чекаю на хрещення! — відповів він. — Я вже годину стою у воді по саму шию, і не дуже-то чемно з вашого боку змушувати мене тут дубіти».

— Любий мій племіннику, — ніжно мовив пріор, — у Нижній Бретані хрестять зовсім не так. Одягайтеся і йдіть із нами.

Мадемуазель де Сен-Ів, почувши ці слова, стиха звернулася до своєї супутниці:
–  Мадемуазель, як ви гадаєте, чи почне він одягатися?

Та Простак відповів пріорові:

— Цього разу вам мене не обдурити, як минулого. Відтоді я добре все вивчив і цілком певен, що хрестяться саме так. Євнуха цариці Кандакії охрестили в струмку. Покажіть мені в книзі, яку ви дали мені читати, що хоч когось колись хрестили інакше. Або мене охрестять у річці, або не охрестять зовсім.

Даремно йому пояснювали, що звичаї відтоді змінилися. Простак уперто стояв на своєму, бо був і бретонцем, і гуронцем. Він знову й знову посилався на євнуха цариці Кандакії. І хоча мадемуазель де Керкабон та мадемуазель де Сен-Ів, які щойно бачили його серед верб, цілком могли б зауважити, що йому не дуже личить ставити такого чоловіка собі за приклад, вони промовчали — настільки делікатними були обидві пані.

Нарешті до нього особисто прийшов єпископ, що само по собі було великою честю. Але й це нічого не змінило. Простак почав сперечатися вже з самим єпископом.

— Покажіть мені, — сказав він, — у книзі, яку дав мені дядько, хоча б одну людину, яку хрестили не в річці, — і тоді я зроблю все, що ви забажаєте.

Тітка була в розпачі. Вона пригадала, що коли її небіж уперше вклонявся присутнім, то мадемуазель де Сен-Ів він уклонився глибше, ніж будь-кому іншому. Навіть єпископові він не виявив тієї шанобливої сердечності, яку так природно виявив до цієї вродливої дівчини.

Тоді вона вирішила звернутися до мадемуазель де Сен-Ів і попросила її скористатися своїм впливом, щоб умовити Простака охреститися так, як це заведено у бретонців. Адже тітка була переконана, що її небіж ніколи не стане справжнім християнином, якщо й далі наполягатиме на хрещенні в проточній воді.

Мадемуазель де Сен-Ів почервоніла від таємної радості, що їй доручили таку важливу місію.

Вона скромно підійшла до Простака, благородно й невимушено взяла його за руку й тихо сказала:

— Невже ви нічого не зробите заради мене?

Промовляючи це, вона сором’язливо опустила очі, а потім знову підвела їх із такою зворушливою грацією, що важко було їй противитися.

— Заради вас — усе, мадемуазель! Усе, що ви мені накажете! Хрещення водою, хрещення вогнем, хрещення кров’ю — немає нічого, у чому я міг би вам відмовити.

Мадемуазель де Сен-Ів здобула перемогу двома словами там, де не допомогли ні старання пріора, ні нескінченні розпитування судді, ні навіть доводи самого єпископа. Вона відчула солодкість своєї перемоги, хоча ще не усвідомлювала всіх її наслідків.

Хрещення відбулося з усією можливою урочистістю, величчю та благопристойністю. Дядько й тітка поступилися честю тримати Простака над хрещальною купіллю абатові де Сен-Іву та його сестрі. Мадемуазель де Сен-Ів сяяла від щастя, ставши хрещеною матір’ю. Вона ще не знала, які обов’язки накладає на неї це високе звання, і прийняла цю честь, не підозрюючи про її фатальні наслідки.

Оскільки жодна урочистість не обходиться без пишного обіду, після хрещення всі сіли до столу. Дотепники Нижньої Бретані жартували, що вино хрестити не варто. Пан пріор зауважив, що, за словами Соломона, вино звеселяє серце людини. Єпископ додав, що патріарх Юда мав прив’язати свого віслюка до виноградної лози й омити свій одяг у крові винограду, і що дуже прикро, що в Нижній Бретані цього зробити неможливо, бо Господь не дав цьому краєві виноградників. Кожен намагався сказати щось дотепне про хрещення Простака й водночас обсипати люб’язностями його хрещену матір.

Суддя, вірний своїй звичці, запитав гуронця:

— То ви будете вірні своїм обіцянкам?

— А як я можу їх порушити? — відповів Простак. — Адже я дав їх перед мадемуазель де Сен-Ів.

Простак дедалі більше веселішав. Він без кінця піднімав келихи за здоров’я своєї хрещеної.

— Якби мене хрестили ваші руки, — сказав він, — я відчуваю, що холодна вода, яку мені вилили на потилицю, обпекла б мене.

Суддя знайшов це надто поетичним, не знаючи, наскільки алегорії звичні в Канаді. Але хрещена мати була від цього в повному захваті.

Під час хрещення новоохрещений отримав ім’я Геркулес. Єпископ Сен-Мало весь час допитувався, хто ж той святий покровитель, про якого він ніколи не чув.

Єзуїт, людина надзвичайно вчена, пояснив, що це святий, який звершив дванадцять чудес.

— Було ще й тринадцяте, не менш дивовижне за всі попередні, — додав він. — Але єзуїтові не личить про нього говорити. За одну-єдину ніч святий перетворив п’ятдесят дівчат на жінок.

Якийсь дотепник, що був серед гостей, із великим запалом почав вихваляти це чудо. Усі пані сором’язливо опустили очі й, глянувши на Простака, мовчки вирішили, що він цілком гідний носити ім’я такого святого.

Вольтер «Простак» Розділ 5

ЯК ПРОСТАК ЗАКОХАВСЯ 

Треба зізнатися, що після цього хрещення й святкового обіду мадемуазель де Сен-Ів палко бажала, аби пан єпископ ще раз зробив її учасницею якогось прекрасного таїнства разом із паном Геркулесом Простаком. Проте вона була прекрасно вихована й надзвичайно скромна, тому навіть сама собі не наважувалася до кінця зізнатися у своїх ніжних почуттях. Якщо ж мимоволі зраджували її погляд, слово, жест чи думка, вона негайно прикривала їх чарівною вуаллю сором’язливості. Вона була ніжною, жвавою й розсудливою.

Щойно єпископ від’їхав, Простак і мадемуазель де Сен-Ів зустрілися, навіть не усвідомлюючи, що шукали одне одного.  

Насамперед Простак сказав, що любить її всім серцем і що навіть прекрасна Абакаба, через яку він колись утратив голову у своїй країні, не може зрівнятися з нею.

Мадемуазель із властивою їй скромністю відповіла, що про це слід якнайшвидше поговорити з паном пріором, його дядьком, і з мадемуазель де Керкабон, а зі свого боку вона скаже кілька слів своєму дорогому братові, абатові де Сен-Іву. Вона сподівається, що всі дадуть свою згоду.

Простак відповів, що не потребує нічиєї згоди й вважає надзвичайно дивним звертатися до сторонніх людей із проханням вирішити те, що стосується лише двох.

— Коли двоє між собою вже дійшли згоди, — сказав він, — навіщо їм третій, щоб їх мирити? Я ж ні в кого не питаю дозволу, коли хочу поснідати, піти на полювання чи лягти спати. Звісно, в коханні добре мати згоду тієї, кого кохаєш. Але ж закоханий я не в свого дядька і не в свою тітку, тож не до них мені звертатися. А якби ви мене послухали, то й обійшлися б без порад пана абата де Сен-Іва.

Можна собі уявити, скільки тонкого такту й делікатності довелося виявити юній бретонці, щоб навернути свого гуронця до правил пристойності. Вона навіть трохи розсердилася, але незабаром зм’якшала. Невідомо, чим закінчилася б ця розмова, якби з настанням вечора абат де Сен-Ів не забрав сестру до свого абатства.

Простак дочекався, поки дядько й тітка, втомлені урочистостями та довгим обідом, поснули. Частину ночі він складав гуронською мовою вірші для своєї коханої. Адже слід знати, що немає на світі такого краю, де кохання не зробило б закоханих поетами.

Наступного ранку, після сніданку, у присутності мадемуазель де Керкабон, яка була надзвичайно зворушена, дядько звернувся до нього:

— Слава небесам, любий небоже, що ти маєш честь бути християнином і нижньобретонцем! Але цього ще замало. Я вже немолодий. Мій брат залишив після себе лише клаптик землі, який майже нічого не вартий. Натомість я маю прибутковий пріорат. Якщо ти, як я сподіваюся, погодишся хоча б стати піддияконом, я передам тобі свій пріорат. Тоді ти житимеш у достатку й водночас станеш розрадою моєї старості.

Простак відповів:

— Дядьку, нехай вам щастить! Живіть якомога довше. Я не знаю, що означає бути піддияконом і що таке передати пріорат. Але мені все одно, аби тільки мадемуазель де Сен-Ів була моєю.

— Господи! Що ти таке кажеш, небоже? Невже ти закохався в цю чарівну панну?
— Так, дядьку.
— На жаль, небоже, ти ніколи не зможеш із нею одружитися.

— Чому ж ні? Це дуже навіть можливо. Вона не тільки потиснула мені руку, коли ми прощалися, а ще й пообіцяла попросити моєї руки. Тож я неодмінно з нею одружуся.

— Кажу тобі, це неможливо! Вона твоя хрещена мати. Для хрещеної матері навіть потиснути руку своєму похресникові — вже страшний гріх. А одружуватися зі своєю хрещеною матір’ю заборонено. Цього не дозволяють ні Божі, ні людські закони.

— Та годі, дядьку! Ви жартуєте! Чому не можна одружитися зі своєю хрещеною матір’ю, якщо вона молода й гарна? У книзі, яку ви мені дали, я ніде не прочитав, що не можна брати за дружину дівчину, яка допомогла тобі охреститися. Я щодня помічаю, що тут роблять безліч такого, про що у вашій книзі взагалі не сказано, і водночас не роблять майже нічого з того, що в ній написано. Зізнаюся, це мене і дивує, і сердить. Якщо мене позбавлять прекрасної Сен-Ів через моє хрещення, то попереджаю: я викраду її й сам зречуся свого хрещення.

Пріор не знайшов що відповісти. Його сестра розплакалася.

— Любий брате, — сказала вона, — не можна допустити, щоб наш небіж загубив свою душу. Святий Отець Папа може дати йому дозвіл, і тоді він буде щасливий у християнському шлюбі з тією, кого любить.

Простак міцно обійняв тітку.

— То хто ж цей дивовижний чоловік, — запитав він, — який із такою добротою допомагає хлопцям і дівчатам у їхньому коханні? Я хочу негайно піти й поговорити з ним.

Йому пояснили, хто такий Папа. Простак здивувався ще більше, ніж раніше.

— Любий дядьку, у вашій книзі про все це немає жодного слова. Я мандрував, знаю море; ми зараз стоїмо на березі Океану. І я маю покинути мадемуазель де Сен-Ів, щоб просити дозволу її кохати в людини, яка живе десь біля Середземного моря, за чотириста льє звідси, та ще й говорить мовою, якої я не розумію! Це просто неймовірна безглуздість. Ні, я зараз же піду до пана абата де Сен-Іва — він живе лише за одну льє звідси, — і ручаюся вам, що ще сьогодні одружуся зі своєю коханою.

Не встиг він договорити, як до кімнати ввійшов суддя, який, за своєю звичкою, відразу запитав, куди він збирається.

— Одружуватися, — відповів Простак і стрімголов вибіг із дому.

За чверть години він уже був у своєї прекрасної нижньобретонки, яка ще спала.

— Ох, брате мій, — сказала мадемуазель де Керкабон пріорові, — ніколи вам не зробити з нашого небожа піддиякона.

Суддя був украй незадоволений цією поїздкою, бо сам мріяв одружити свого сина з мадемуазель де Сен-Ів. А син його був іще дурніший і ще нестерпніший за батька.

Вольтер «Простак» Розділ 6

ПРОСТАК БІЖИТЬ ДО СВОЄЇ КОХАНОЇ 

Ледве Простак прибув, як, дізнавшись у старої служниці, де спальня його коханої, рвучко штовхнув двері, які були лише причинені, і кинувся до її ліжка.

Мадемуазель де Сен-Ів прокинулася від несподіванки й скрикнула:

— Що?! Це ви? Ах, це справді ви! Зупиніться! Що ви робите?

— Я одружуюся з вами, — відповів Простак.

І справді одружився б із нею тієї ж миті, якби вона не почала відбиватися з усією чеснотою та стриманістю, властивими добре вихованій дівчині.

Простак не розумів жартів. Усі ці церемонії здавалися йому вкрай безглуздими.

— Абакаба, моя перша кохана, поводилася зовсім не так. У вас немає честі. Ви пообіцяли мені шлюб, а тепер не хочете одружуватися. Це порушення найперших законів честі. Я навчу вас тримати слово й поверну на шлях чесноти.

Простак мав мужню й безстрашну вдачу, гідну Геркулеса, ім’я якого він отримав під час хрещення. Він уже збирався виявити всю силу цієї героїчної доблесті, коли на пронизливі крики розсудливо доброчесної панни прибіг мудрий абат де Сен-Ів разом зі своєю економкою, старим побожним слугою та парафіяльним священником.

Їхня поява трохи остудила запал нападника.

— Господи, дорогий сусіде, що ви тут робите? — вигукнув абат.

— Виконую свій обов’язок, — відповів молодий чоловік. — Я дотримуюся своїх обіцянок, а вони святі.

Мадемуазель де Сен-Ів, почервонівши, поспіхом привела до ладу свій одяг.

Простака відвели до іншої кімнати. Абат почав пояснювати йому, наскільки неприпустимим був його вчинок. Простак захищався, посилаючись на права природного закону, який знав досконало. Абат же намагався довести, що людські закони мають безумовну перевагу і що без домовленостей між людьми природний закон майже завжди обертався б звичайним правом сильного.

— Потрібні нотаріуси, священники, свідки, шлюбні угоди, дозволи, — казав він.

Простак відповів тим самим запереченням, яке люди, яких називають дикунами, висловлювали споконвіку:

— Виходить, ви дуже нечесні люди, якщо між вами потрібна така сила-силенна пересторог.

Абатові нелегко було відповісти на цей закид.

— Зізнаюся, — сказав він, — серед нас справді чимало легковажних і шахраїв. Та їх було б не менше й серед гуронців, якби вони жили всі разом у великому місті. Але серед людей є й мудрі, чесні та розсудливі. Саме вони створили закони. І що порядніша людина, то охочіше вона повинна їм підкорятися. Так вона подає приклад порочним людям, які шанують ті пута, які чеснота покладає сама на себе.

Ця відповідь вразила Простака. Як уже було сказано, він мав ясний і здоровий розум. Його пом’якшили лагідними словами, дали йому надію. Саме на ці дві приманки ловляться люди в обох півкулях світу. Зрештою до нього навіть привели мадемуазель де Сен-Ів, коли вона вже закінчила вбиратися.

Усе відбувалося з бездоганною пристойністю. Але, попри цю зовнішню стриманість, палкий погляд Простака-Геркулеса щоразу змушував його кохану опускати очі й тривожив усіх присутніх.

Відправити його назад до дядька й тітки виявилося надзвичайно важко. І цього разу довелося вдатися до впливу прекрасної мадемуазель де Сен-Ів. Що сильніше вона відчувала свою владу над ним, то дужче його кохала. Вона переконала його піти, але сама була глибоко засмучена.

Коли ж Простак нарешті пішов, абат, який був не лише старшим братом мадемуазель де Сен-Ів, а й її опікуном, вирішив урятувати свою підопічну від залицянь цього небезпечного закоханого. Він порадився із суддею. Той, як і раніше, мріяв одружити зі Сен-Ів власного сина, а тому порадив віддати бідну дівчину до монастиря.

Це був страшний удар. Навіть байдужа дівчина, яку силоміць відправили б до монастиря, здійняла б розпачливий плач. А що вже казати про закохану — та ще й таку розумну й ніжну! Для неї це було справжнім відчаєм.

Повернувшись до пріора, Простак із властивою йому щирістю розповів про все, що сталося. Йому знову почали читати повчання. Вони трохи вплинули на його розум, але зовсім не подіяли на його почуття.

Наступного дня він збирався знову піти до своєї коханої, щоб обговорити з нею природний закон і закон людських домовленостей.

Та суддя із неприхованою втіхою повідомив йому, що мадемуазель де Сен-Ів уже в монастирі.

— Ну що ж, — сказав Простак, — тоді я піду міркувати з нею до монастиря.
— Це неможливо, — відповів суддя.

Дуже довго пояснювали йому, що таке монастир, що це слово походить від латинського “сопventus“, що означає “зібрання”; та Простак ніяк не міг зрозуміти, чому його не можуть прийняти до цього зібрання.

А коли довідався, що це «зібрання» насправді є своєрідною в’язницею, де дівчат тримають замкненими, — річ нечувана ні серед гуронців, ні серед англійців, — він розлютився так само шалено, як колись його небесний покровитель Геркулес, коли цар Евріт [11] , не менш жорстокий, ніж абат де Сен-Ів, відмовив йому в руці своєї прекрасної доньки Іоли, не менш вродливої, ніж сестра абата. Простак уже хотів підпалити монастир, визволити свою кохану або згоріти разом із нею.

Мадемуазель де Керкабон була нажахана. Вона остаточно втратила надію побачити свого небожа піддияконом і, плачучи, повторювала, що після хрещення в нього ніби вселився диявол.