“Березень” Михайло Стельмах – читати аналіз

Вірш “Березень” Михайло Стельмах

Звелися ріки і лугами
Блакитно простягають путь,
А в небі хмари лебедями
Із ополонок воду п’ють.

Гаї спинились над водою
І тихо входять в клекіт рік,
І хмелем бродить під корою
В березах чистий, свіжий сік.

Налита сонцем і вітрами,
Хлюпоче веслами весна,
І піднімає буйні трави
Земля хмільна і запашна.

Б ці дні бажаєш світ щасливий
Черпнути відрами до дна.
І сміло сіяти на ниви
Багатство ярого зерна.

Михайло Стельмах «Березень» паспорт твору

Автор: Михайло Стельмах

Рід літератури – лірика

Вид лірики – пейзажна

Жанр: вірш

Тема: зображення приходу весни та пробудження природи після зими.

Ідея: уславлення краси весняної природи, її життєдайної сили та щедрості.

Основна думка: весна наповнює світ красою, надією, радістю й спонукає людину до праці та творення.

Настрій твору: радісний, піднесений, життєствердний.

Ліричний герой: людина, яка милується весняним оновленням природи та відчуває захоплення її красою.

Провідний мотив: пробудження природи навесні та радість від початку нового життя.

Художні засоби:

• Епітети: «чистий, свіжий сік», «буйні трави», «земля хмільна і запашна», «світ щасливий».
• Метафори: «хмари лебедями воду п’ють», «хмелем бродить під корою сік», «хлюпоче веслами весна».
• Персоніфікації: «гаї спинились над водою», «весна хлюпоче веслами», «земля піднімає буйні трави».
• Порівняння: «хмари лебедями».

Римування: перехресне (ABAB).

Віршовий розмір: ямб.

“Березень” М. Стельмах ідейно-художній аналіз

Палка та щира любов М. Стельмаха до Батьківщини відбилася в його творчості. З натхненням описує він красу рідної природи. Боротьба весни з зимою особливо приваблює поета.
Читача зачаровують незвичайні образи, що виникають в уяві письменника:

Гаї спинились над водою
І тихо входять в клекіт рік,
І хмелем бродить під корою
В березах чистий, свіжий сік.

Природа здається М. Стельмаху живою істотою. Земля, хмільна і запашна, піднімає буйні трави. Мені особливо подобається, що хмари ввижаються поету лебедями, “які із ополонок воду п’ють”. Цей образ вражає поетичністю і красою. М. Стельмах, надзвичайно чутливий до відтінків і настроїв навколишнього середовища, сповнений радістю у ці дні відродження природи:

В ці дні бажання світ щасливий
Черпнути відрами до дна…

Усі свої сили поет прагне віддати праці на рідній землі: “сміло сіяти на ниви багатство ярого зерна”.
У душі Михайло Стельмах не просто споглядач, який з захопленням дивиться на прекрасну природу рідного краю, а трудівник-землероб. Мене зачаровує неординарність сприйняття письменником української землі, а також синівська любов і пошана до неї.