Розділ LIII
і останній
Оповідь про долі дійових осіб нашої повісті майже закінчена. Те, що залишається додати їхньому біографу, можна викласти в кількох простих словах.
Не минуло й трьох місяців, як Роза Флемінг та Гаррі Мейлі повінчалися в тій самій сільській церкві, де віднині молодий священик мав виконувати свої обов’язки; того ж таки дня вони в’їхали до свого нового щасливого дому.
Місіс Мейлі оселилась у сина та невістки, щоб протягом решти дарованих їй долею супокійних днів насолоджуватися найбільшою радістю, яка може випасти на старість достойним людям: спогляданням щастя тих, кого вони безнастанно опікали з гарячою любов’ю й оточували ніжними турботами протягом усього свого сповненого добрими ділами життя.
Після ґрунтовного й ретельного вивчення грошових справ виявилося, що коли рештки батьківських статків, які присвоїв собі Монкс (статки ці ніколи не збільшувались ні в його руках, ні в руках його матері), поділити порівну між ним і Олівером, кожному дістанеться три тисячі фунтів з невеликим лишком. Відповідно до умов батьківського заповіту, Олівер мав право на весь спадок, але містер Браунлоу, не бажаючи позбавити старшого сина можливості спокутувати своє минуле і вийти на чесний шлях, запропонував рівний поділ, і його юний вихованець з радістю погодився.
Монкс, який залишив за собою це вигадане прізвище, забрав свою частку і виїхав з нею у якийсь віддалений закуток Нового Світу, де, не гаючись, проциндрив її, знову взявся за старе і попав у в’язницю, діставши за плутні та ошуканство чималий термін; там він і помер від давньої своєї хвороби. Так само далеко від батьківщини померли головні члени зграї його приятеля Фейгіна, які лишилися в живих.
Містер Браунлоу всиновив Олівера. Оселившися з ним і своєю старою ключницею за милю від пасторського дому, де жили його любі друзі, він виконав єдине ще не здійснене бажання Оліверового люблячого серця і зібрав докупи невеличку громаду, життя якої настільки наближалося до ідеалу повного безхмарного щастя, наскільки це можливо в нашому недосконалому, мінливому світі.
Скоро після весілля молодої пари шановний лікар повернувся до Чертсі, де, позбавлений товариства своїх давніх друзів, він став би нудити світом, якби був схильний до цього за своєю вдачею, і перетворився б на буркуна, якби знав, як це зробити. Протягом двох-трьох місяців він обмежувався натяками, що місцеве повітря почало, мовляв, вадити його здоров’ю; потім, переконавшися, що це місце просто перестало йому подобатись, передав прак-. тику своєму помічникові, найняв невеличкий будиночок на околиці того села, де його молодий друг був пастором, і відразу ж видужав. Тут він завів садок та город, почав рибалити, освоїв теслярство та інші подібні ремесла, за які брався з властивим йому завзяттям. У всіх цих ділах він прославився серед місцевого люду як найвищий авторитет.
Ще до свого переїзду лікар зблизився з містером Грімвігом, і на його дружні почуття цей ексцентричний джентльмен відповів йому щирою приязню. Отож кілька разів на рік містер Грімвіг приїздить до нього в гості. І під час кожного свого візиту містер Грімвіг працює в садку, рибалить, теслює, роблячи все це своїми, властивими тільки йому методами, але при цьому завжди запевняє, підтверджуючи запевнення своєю звичною клятвою, що його спосіб найправильніший. В неділю, розмовляючи з молодим священиком, він ніколи не проминає нагоди розкритикувати його проповідь, а потім щоразу каже під секретом містерові Лосберну, що, на його думку, проповідь чудова, але авторові про це знати не треба. Постійна й улюблена розвага містера Браунлоу — нагадати містерові Грімвігу його пророцтво відносно Олівера, пророцтво, яке він Вирік того вечора, коли вони сиділи, поклавши перед собою годинник і чекаючи повернення хлопця. Але містер Грімвіг уперто запевняє, що по суті він мав рацію, і на доказ своєї правоти нагадує, що Олівер таки й справді не повернувся. Навівши цей доказ, він весело сміється, і настрій у нього стає пречудовий.
Містер Ной Клейпол, одержавши від суду помилування ва те, що посвідчив проти Фейгіна, і дійшовши висновку, що обране ним ремесло не таке безпечне, як йому б хотілося, деякий час не знав, де знайти собі діло, яке забезпечувало б йому добрий шмат хліба і водночас не надто обтяжувало б його роботою. Розміркувавши, він вибрав собі фах донощика, і це діло дає йому добрий заробіток. Працює він так: раз на тиждень під час церковної відправи він виходить на прогулянку в парі з своєю Шарлоттою, вдягненою дуже пристойно. Минаючи двері якого-небудь добросердого шинкаря, леді раптом зомліває, а джентльмен, випросивши чарочку бренді на три пенси, щоб привести її до тями, наступного дня доносить на шинкаря51 і кладе собі в кишеню половину належного штрафу. Іноді зомліває сам містер Клейпол, але наслідок завжди буває той самий.
Містер і місіс Бамбл, позбавлені своїх посад, поступово дійшли до такого жалюгідного й злиденного стану, що їх довелося взяти в той самий робітний дім, де колись вони владарювали над іншими. Кажуть, містер Бамбл бідкається, що в своєму принизливому нещасному становищі він не має навіть духу дякувати за те, що його розлучили з дружиною.
Що ж до містера Джайлза і Брітлза, то вони й досі займають свої давні посади, хоч перший з них уже облисів, а другий (тобто хлопчина) зовсім посивів. Вони ночують у домі священика, але так рівномірно розподіляють свою увагу між його мешканцями й Олівером та містером Браунлоу й містером Лосберном, що місцевий люд і досі не може втямити, у кого вони, власне, на службі.
Юний Чарлз Бейтс, страшенно вражений Сайксовим злочином, заходився міркувати над тим, чи не є чесне життя найкращим життям. Дійшовши висновку, що це справді так, він поставив крапку на своєму минулому і вирішив спокутувати його в якій-небудь новій царині, Спочатку йому довелося тяжко, і він зазнав чимало злигоднів, але, відзначаючись безжурною вдачею й усвідомлюючи, що прагне до доброї мети, зрештою домігся успіху: попрацювавши наймитом у фермера і помічником у фурмана, зараз він найвеселіший молодий скотар у всьому Нортгемптоншірі.
А тепер рука, що пише ці рядки, наближаючись до кінця своєї роботи, починає тремтіти: вона охоче продовжила б нитку цих пригод.
Мені б хотілося ще трохи побути з деякими своїми героями, бо я з ними зжився і з радістю поділив би їхнє щастя, намагаючись його змалювати. Мені б хотілося показати Розу Мейлі у повному розквіті й чарах юної жіночості, показати, як вона випромінює на свою скромну життєву стежку тихе ніжне світло, що падає на всіх, хто йде з нею, і зігріває їхні серця. Мені б хотілося змалювати, як вона стала душею та радістю і гуртка, що збирався взимку біля каміна, і веселої компанії влітку. Мені б хотілося піти слідом за нею в поле гарячого літнього полудня і послухати тихі звуки її мелодійного голосу під час вечірньої прогулянки, коли все навколо тоне в місячному сяйві. Мені б хотілося бути свідком її милосердних добрих діл у селі і приємної невтомної праці вдома. Мені б хотілося змалювати те обопільне щастя, яке вони з сином її покійної сестри знайшли в любові одне до одного, як вони цілими годинами малюють у своїй уяві образи тих, що пішли від них навіки. Мені б хотілося ще раз побачити радісні личка діток, які туляться до її колін, послухати їхній веселий гомін, почути дзвінкий сміх і пригадати розчулені сльози, які виблискували на цих лагідних блакитних очах. Усе це і ще тисячу поглядів і усмішок, думок і слів мені б хотілося відтворити перед читачами.
Про те, як містер Браунлоу день у день збагачував розум свого названого сина новими скарбами знань, як він Дедалі більше прихилявся до нього в міру того, як розвивалися природні здібності хлопця і сходило насіння тих чеснот, які він хотів у ньому бачити. Про те, як він відкривав у ньому нові риси схожості з другом своєї молодості, що будили в ньому спогади, сумні і водночас солодкі й заспокійливі. Про те, як двоє сиріт, зазнавши злигоднів долі і навчені нею, виявляють милосердя до тих, хто його потребує, люблять одне одного і палко дякують тому, хто захистив і зберіг їх. Про все це не варто говорити.
Адже я сказав, що вони були справді щасливі, а без самовідданої любові до інших, сердечної доброти і вдячності тому, чий закон милосердя і чия велика властивість — благовоління до всього на землі, що дихає, — без цього осягнути щастя неможливо.
У вівтарі старої сільської церкви вмурована біла мармурова дошка, де поки що викарбувано одне лише слово: “Агнеса”. В цьому склепі немає труни, і дай боже, щоб минуло багато-багато літ, перш ніж на ньому викарбують іще чиєсь ім’я! Але якщо душі померлих коли-небудь повертаються на землю, щоб відвідати місця, освячені любов’ю до тих, кого вони знали за життя, любов’ю, що триває й за могильним порогом, я вірю, що тінь Агнеси часом витає в цьому тихому місці. Я вірю, що вона приходить сюди, хоч за життя вона була слабким заблудлим створінням.
Кінець
1 Хогарт Вільям (1697–1764) — англійський художник. Реалістично змальовував у серіях гравюр побут і звичаї сучасного йому суспільства Англії.
2 “Опера злидарів” — створена 1728 р. сатирико-пародійна музична комедія англійського поета і драматурга Джона Гея (1685–1732), в якій іронічно порівнюються звичаї злочинного лондонського “дна” та вищих державних кіл Англії. Макхіт, Пічем, Локіт — головні персонажі “Опери злидарів”.
3 Вольтер Франсуа Марі Аруе (1694–1778) — французький письменник-просвітитель і сатирик.
4 Джонсон Семюель (1709–1784) — англійський критик і журналіст.
5 Едвард Бульвер, лорд Літтон (1803–1873) — англійський письменник, у романах якого “Пол Кліффорд” (1830) та “Юджин Арам” (1832) позитивними героями виступають романтично ідеалізовані злочинці.
6 Маккароні — так називали в 70-х pp. XVIII ст. англійських чепурунів. Прізвисько пов’язане з літературною течією так званої “макаронічної поезії” XVI ст., для якої характерна суміш латині з національними мовами.
7 Парафія — тут адміністративний, а не церковний, як було раніше, район в Англії, створений спеціально для впровадження закону про бідних, прийнятого 1834 р. Згідно з цим законом офіційна допомога біднякам могла здійснюватися тільки через робітний дім, тобто притулок для злидарів, де були заведені справді тюремні порядки.
8 … малих порушників закону про бідних… — Оскільки в законі 1834 р. парафіяльній владі лише у виняткових випадках дозволялося віддавати дітей-сиріт не в робітні доми, а на ферми, де за ними, треба сказати, так само, як і в робітному домі, не було ніякого нагляду, то Діккенс і називає Олівера та інших дітлахів на фермі “малими порушниками закону”.
9 Бідл — найнижчий урядовець в різних англійських установах, який мав стежити тільки за порядком та виконанням розпоряджень начальства. Парафіяльний бідл безконтрольно розпоряджався долею бідняків як у робітному домі, так і за його межами.
10 Еліксир Даффі — дитяча мікстура від кашлю, названа за іменем її винахідника.
11 Добрий самаритянин — персонаж євангельської притчі, який підібрав пограбованого розбійниками мандрівника й перев’язав його рани.
12 Податок на користь бідних — саме з таких податків покривалися витрати на утримання робітних домів.
13 Брайдуел — виправна в’язниця в Лондоні, зокрема для повій, з дуже суворим режимом.
14 Форейтор — помічник кучера, їхав на передньому коні, коли карету запрягали цугом.
15 Млин — примітивний механізм на каторжних роботах: горизонтальний дощаний круг з приводом, який рухався завдяки тому, що каторжник переступав ногами по спеціальних щаблях.
16 Ізлінгтон — північний район Лондона.
17 “Ангел” — популярний у ті часи заїжджий двір в Ізлінгтоні.
18 Седлерз-Уелз — існуючий і нині оперний театр у центрі Лондона.
19 … подивитися на страту. — Публічні страти злочинців в Англії існували до 1868 р.
20 Мармурові кульки — дитяча гра.
21 Панч — герой англійського лялькового театру, схожий на російського Петрушку.
22 Ньюгетська тюрма — кримінальна в’язниця Лондона.
23 Принаймні так було за тих часів. (Приміт. автора).
24 Пентонвіл — північне передмістя Лондона.
25 … машинки, яка робить точну подобу людини… — Мається на увазі не фотографія (винайдена лише 1839 p.), а її попередниця, так звана геліографія, коли відбиток робився на металевих дошках.
26 Реткліф — населена бідняками та забудована пивничками вулиця в районі лондонських доків.
27 Ноллі — зменшене ім’я від Олівер.
28 Вест-Індія — так називалися англійські колонії в Південній Америці.
29 Крибедж — гра в карти.
30 Закличний ліхтар — вивішувався над дверима будинку, де жив лікар.
31 Ямайка — острів у Карібському морі, на той час — колонія Англії.
32 Соверен — золота монета вартістю в один фунт стерлінгів.
33 Смітфілд — площа й ринок у північному районі Лондона, де й досі торгують м’ясом.
34 Гровенор-сквер — одна з площ аристократичного району Лондона.
35 На Варфоломея — свято св. Варфоломея, 24 серпня, традиційний день відкриття осінніх ярмарків.
36 Сенешаль — управитель королівського замку у Франції.
37 Суд має визначити їхнє право осідлості… — Парафіяльна адміністрація всіма засобами намагалася скоротити витрати на робітний дім. Одним із таких засобів і було виселення бідняків, які народилися не в даній місцевості і, отже, не мали “права осідлості”.
38 Сесія — тобто засідання лондонського суду, який вирішував питання про “право на осідлість”.
39 Олд-Бейлі — старий будинок лондонського кримінального суду; поруч містилася Ньюгетська в’язниця.
40 Собор святого Павла — пам’ятка архітектури XVII ст. в центрі Лондона, з банею, увінчаною кулею та хрестом.
41 Коммон-Гарден — парк у центральній частині Лондона, поблизу найбільшого фруктово-овочевого ринку в місті.
42 Перекручений юридичний латинський термін “Non est inventus”. (Не знайдено).
43 Дріт самостріла. — За тодішніми англійськими законами землевласник мав право вдаватися до будь-яких засобів проти браконьєрів. Тому дехто встановлював на своїх землях спеціальні капкани-самостріли.
44 Гінея — золота монета вартістю в 21 шилінг.
45 Ньюгетський довідник — шеститомний довідник, у якому публікувалися відомості про ув’язнених у Ньюгетській тюрмі, починаючи з кінця XVIII ст., та біографії найвідоміших злочинців.
46 “Судовий довідник” — адресний довідник англійського дворянства.
47 Віттінгтон — мер Лондона в XV ст. Камінь, про який тут згадано, встановлено на тому місці, де, за популярною в Англії легендою, юнака Віттінгтона, котрий хотів назавжди покинути Лондон, зупинили дзвони однієї з лондонських церков, які нібито пророкували йому, що він стане мером столиці.
48 Канцлерський суд — верховний суд Англії, створений ще в часи феодалізму; сумно відомий зловживаннями своїх працівників.
49 Суддя надягнув свою чорну шапочку… — Суддя надягав чорну шапочку, коли оголошувався смертний вирок.
50 З яким гуркотом падала ляда… — Мається на увазі дошка, яку висмикують з-під ніг засудженого на смертну кару через повішення.
51 … наступного дня доносить на шинкаря… — Під час недільних церковних відправ торгівлю спиртними напоями в Англії було заборонено законом, який карав винного великим штрафом, — половина його видавалася донощикові.
аблубла. Дужегарна стаття
Так. Твір гарний