«Навколо світу за 80 днів» читати. Жуль Верн

«Навколо світу за 80 днів» Розділ сьомий,

Який укотре доводить марність паспортів у справах поліції

Інспектор поліції поквапився з набережної до консульства. Там він зажадав, аби його негайно провели до консула.

– Пане консул, – одразу почав він, – я маю підозри, що наш злодій – на облавку “Монголії”.

І Фікс переповів свою розмову зі слугою про паспорт.

– Дуже добре, містере Фікс, – відказав консул, – мені кортить побачити фізіономію цього шахрая. Та, можливо, він і не прийде до мене, якщо це справді той, за кого ви його вважаєте. Злодії не люблять залишати сліди, до того ж формальність із паспортами тепер не обов’язкова.

– Пане консул, – зауважив агент, – коли це розумна людина, що цілком імовірно, то він прийде!

– Візувати свій паспорт?

– Так. Для того й потрібні паспорти, аби псувати життя порядним людям і сприяти шахраям. Я впевнений, що з його паспортом усе гаразд, але, сподіваюся, ви відмовите йому у візі…

– Але чому? Якщо з паспортом усе як слід, – відповів консул, – я не маю права відмовити у візі.

– Проте, пане консул, поки я одержу ордер на арешт із Лондона, було б дуже доречно затримати цю людину тут.

– То це, містере Фікс, уже ваш клопіт, – відповів консул, – однак я не можу…

Консул не встиг договорити. У двері постукали, і клерк провів у кабінет двох іноземців, один із яких був той самий слуга, що розмовляв із детективом. Це справді були хазяїн і слуга…

Джентльмен подав свій паспорт і коротко попросив консула завізувати його. Той узяв документ і став уважно вивчати, тоді як Фікс із кутка кімнати оглядав, а точніше, пожирав очима незнайомця.

Закінчивши читати, консул запитав:

– Ви Філеас Фоґґ, есквайр?

– Так, пане, – відповів джентльмен.

– А ця людина ваш слуга?

– Так, француз, на ім’я Паспарту.

– Ви прибули з Лондона?

– Так.

– Прямуєте?..

– У Бомбей.

– Чудово, пане. Вам відомо, що формальність із візою необов’язкова і ми більше не вимагаємо пред’явлення паспорта?

– Я знаю це, пане, – відповів Філеас Фоґґ, – та на підставі вашої візи хочу засвідчити свій проїзд через Суец.

– Прошу, пане.

Консул поставив у паспорті свій підпис і дату, потім приклав печатку. Містер Фоґґ сплатив установлений збір і, сухо вклонившись, вийшов у супроводі слуги.

– Ну як? – запитав Фікс.

– Що ж, він виглядає як цілком пристойна людина.

– Можливо, – відповів Фікс, – та річ не в цьому. Чи не здається вам, пане консул, що цей флегматичний джентльмен скидається на злодія, прикмети якого я маю?

– Згоден, але ж ви знаєте – прикмети…

– Ну, в цьому я розберуся. Мені здається, що слуга не такий потайливий, як його хазяїн, – відповів Фікс. – До того ж він француз і не стримається, щоб не потеревенити. До побачення, пане консул.

По цих словах агент вийшов і вирушив шукати Паспарту.

Тим часом містер Фоґґ з консульства попрямував до набережної. Там він віддав кілька наказів своєму слузі, потім сів у човен, повернувся на “Монголію” і пішов до себе в каюту. Тут він дістав записника, в якому вже було занотовано детальний таймінг подорожі:

Разом витрачено: 158 1/2 годин, або 6 1/2 діб.

Містер Фоґґ заніс усі ці дати в маршрут, розграфлений на стовпчики, в яких з 2 жовтня по 21 грудня було вписано назву місяця, число й день тижня ймовірного прибуття та залишено вільне місце для дати дійсного прибуття в усі основні пункти:

Париж, Бриндизі, Суец, Бомбей, Калькутту, Сінгапур, Гонконг, Йокогаму, Сан-Франциско, Нью-Йорк, Ліверпуль, Лондон.

Це давало змогу обчислити виграш або втрату в часі на кожній ділянці шляху. Завдяки методично розміченому маршрутові містер Фоґґ міг будь-коли перевірити, спізнюється він чи випереджає розклад.

Цього дня, в середу, 9 жовтня, він занотував своє прибуття в Суец, куди приїхав точно за розкладом: дотепер він не мав ні втрати, ні виграшу в часі.

Потім замовив сніданок у каюту. Щодо огляду міста, то про це він навіть не подумав, адже належав до породи англійців, які наказують своїм слугам оглядати країни, якими вони проїжджають.

«Навколо світу за 80 днів» Розділ восьмий,

де Паспарту, напевно, бовкнув зайвого

Невдовзі Фікс натрапив на Паспарту, який прогулювався набережною, із цікавістю розглядаючи все навколо й щиро дивуючись побаченому.

— Ну що, друже, — звернувся до нього Фікс, — із паспортом усе владналося?

— А, це ви, пане! — відповів француз. — Щиро дякую, усе чудово.

— Тепер вирішили оглянути місто?

— Саме так. Хоча ми рухаємося з такою швидкістю, що вся ця подорож нагадує сон. То ми зараз у Суеці?

— Так, у Суеці.

— В Єгипті?

— Авжеж, у Єгипті.

— Тобто в Африці?

— Саме в Африці.

— В Африці… — задумливо повторив Паспарту. — Ніколи б не повірив! Уявіть собі: я й гадки не мав, що заїду далі Парижа, тієї славетної столиці, яку цього разу побачив лише між сьомою двадцять і восьмою сорок ранку, коли їхав від Північного вокзалу до Ліонського. Та й то крізь запітніле від дощу вікно екіпажа.

А шкода. Я б із задоволенням ще раз побував на Пер-Лашезі та в цирку на Єлисейських Полях.

— Схоже, ви дуже поспішали? — поцікавився поліцейський інспектор.

— Не я. Це все мій господар. До речі, мені ще треба купити сорочки та шкарпетки. Ми ж вирушили в дорогу практично без речей — тільки з невеликим саквояжем.

— Можу провести вас на базар. Там знайдете все необхідне.

— Ви дуже люб’язні, пане, — відповів Паспарту.

Вони разом рушили до базару. Дорогою Паспарту не замовкав.

— Головне — не запізнитися на пароплав! — стурбовано сказав він.

— Не хвилюйтеся, часу вдосталь, — відповів Фікс. — Зараз лише дванадцята година.

Паспарту витягнув свій величезний годинник.

— Як це дванадцята?! — вигукнув він. — На ньому дев’ята п’ятдесят дві!

— Ваш годинник відстає, — спокійно зауважив Фікс.

— Мій годинник? Цей годинник дістався мені від прадіда! Він помиляється менш ніж на п’ять хвилин за цілий рік. Це справжній хронометр!

— Річ у тому, — пояснив Фікс, — що він досі показує лондонський час, а тутешній випереджає його приблизно на дві години. У кожній країні годинник слід переводити за місцевим часом.

— Мені переводити годинник? — обурився Паспарту. — Та нізащо!

— Але ж тоді він не збігатиметься із сонцем.

— Тим гірше для сонця! Значить, помиляється саме воно!

І добродушний молодик із гордим виглядом заховав годинник назад до кишені.

Після короткої паузи Фікс знову заговорив:

— Отже, ви залишили Лондон дуже поспіхом?

— Ще й як! Минулої середи містер Фоґґ, що взагалі ніколи не відступав від своїх звичок, повернувся з клубу о восьмій вечора, а вже за сорок п’ять хвилин ми вирушили в дорогу.

— І куди ж прямує ваш господар?

— Уперед і тільки вперед! Він збирається об’їхати навколо світу.

— Навколо світу? — здивувався Фікс.

— Так, за вісімдесят днів. Каже, що це парі. Хоча, відверто кажучи, мені важко в це повірити. Тут явно щось інше.

— Ваш містер Фоґґ, мабуть, досить дивакувата людина?

— Я теж так думаю.

— І, певно, дуже багата?

— Без сумніву. Ми веземо із собою чималу суму новенькими банкнотами. І грошей він не шкодує. Уявіть лише: він пообіцяв солідну винагороду механіку «Монголії», якщо судно прибуде до Бомбея раніше від графіка.

— А давно ви служите у свого господаря?

— Я? — перепитав Паспарту. — Від самого дня нашого від’їзду.

Неважко здогадатися, яке враження ці слова справили на й без того схвильованого інспектора поліції.

Поспішний від’їзд із Лондона відразу після крадіжки, велика сума грошей, яку ця людина везла із собою, прагнення дістатися далеких країн під приводом дивного парі — усе це ще більше зміцнило Фікса в його підозрах.

Подальша розмова з французом дала йому нові відомості: слуга майже нічого не знав про свого господаря; той жив у Лондоні самітником, вважався заможною людиною, хоча ніхто не знав походження його статків; був украй потайним і замкненим.

Водночас Фікс переконався, що Філеас Фоґґ справді не сходив на берег у Суеці й дійсно прямує до Бомбея.

— А далеко звідси до Бомбея? — запитав Паспарту.

— Досить далеко, — відповів агент. — Вам іще приблизно десять днів плисти морем.

— А де взагалі той Бомбей?

— В Індії.

— В Азії?

— Звісно.

— От халепа! — вигукнув Паспарту. — Знаєте, мене турбує одна річ… мій ріжок.

— Який ще ріжок?

— Газовий. Я забув його загасити перед від’їздом. Тепер він горить за мій рахунок. Я навіть підрахував: за добу набігає два шилінги за газ, а це на шість пенсів більше, ніж я заробляю за день. Якщо наша подорож затягнеться, то самі розумієте…

Чи звернув Фікс увагу на історію з газовим ріжком? Навряд. Він уже майже не слухав співрозмовника, повністю занурившись у власні роздуми.

Тим часом вони дісталися базару. Паспарту залишився купувати все необхідне, а Фікс, нагадавши йому не запізнитися до відплиття «Монголії», поспішив до консульства.

Прийнявши остаточне рішення, інспектор знову продемонстрував свою холоднокровність.

— Пане консуле, — сказав він, — тепер у мене немає жодних сумнівів. Ми натрапили саме на того, кого шукаємо. Цей чоловік лише прикидається диваком, який нібито вирішив об’їхати світ за вісімдесят днів.

— У такому разі він неабиякий хитрун, — відповів консул. — Сподівається повернутися до Лондона, збивши зі сліду поліцію двох континентів.

— Це ще треба перевірити, — заперечив Фікс.

— А якщо ви помиляєтеся?

— Не помиляюся.

— Тоді навіщо цьому злочинцеві було реєструвати свій проїзд через Суец?

— Навіщо?.. Сам не знаю, — відповів детектив. — Але послухайте…

І він коротко переповів консулові свою розмову зі слугою сумнозвісного містера Фоґґа.

— Справді, — погодився консул. — Усе свідчить не на його користь. Які ваші подальші дії?

— Надішлю телеграму до Лондона з вимогою негайно переслати до Бомбея ордер на арешт. Потім сяду на «Монголію», вирушу слідом за ним до Індії й там, на британській території, спокійно затримаю його, маючи на руках усі необхідні документи.

Вимовивши це абсолютно незворушним тоном, агент попрощався з консулом і попрямував до телеграфу. Звідти він надіслав начальникові поліції вже відому нам депешу.

За чверть години Фікс, маючи при собі невелику валізу та солідний запас грошей, піднявся на борт «Монголії». Незабаром швидкохідний пакетбот уже розрізав хвилі Червоного моря.