«Навколо світу за 80 днів» читати. Жуль Верн

«Навколо світу за 80 днів» Розділ сімнадцятий,

у якому під час переходу із Сінгапура до Гонконга постають і знаходять розв’язання певні питання

Відтоді Паспарту й детектив бачилися досить часто. Втім, поліцейський поводився обережно і більше не намагався вивідувати подробиці. Раз чи двічі йому траплялося зустріти містера Фоґґа, який зазвичай проводив час у великому салоні «Рангуна» — або в товаристві місіс Ауди, або за своєю незмінною грою у віст.

Тим часом Паспарту дедалі серйозніше замислювався над дивною появою Фікса на їхньому шляху. І справді, це викликало подив. Цей привітний і люб’язний джентльмен спершу зустрівся їм у Суеці, потім піднявся на борт «Монголії», зійшов у Бомбеї, де, здавалося, мав залишитися, а тепер несподівано опинився на «Рангуні», що прямував до Гонконга. Словом, він крок у крок повторював маршрут містера Фоґґа.

Було над чим поміркувати. Такий збіг видавався щонайменше дивним. Кого ж насправді переслідує цей Фікс? Паспарту готовий був закластися навіть своїми індійськими туфлями, які дбайливо зберігав як пам’ятку, що Фікс покине Гонконг одночасно з ними, а можливо, й на тому самому судні.

Паспарту міг ламати над цим голову хоч сто років, але справжньої причини ніколи б не вгадав. Йому й на думку не спадало, що Філеаса Фоґґа розшукують по всьому світу як підозрюваного у великому пограбуванні. Проте людська натура завжди прагне знайти пояснення незрозумілому, і одного дня Паспарту, осяяний раптовим здогадом, нарешті знайшов відповідь, яка видалася йому цілком переконливою.

Він вирішив, що Фікс — не хто інший, як агент членів Реформ-клубу, якого спеціально відрядили стежити за тим, чи справді містер Фоґґ сумлінно виконує умови своєї навколосвітньої подорожі.

— Ось воно що! Тепер усе зрозуміло! — повторював він, неабияк пишаючись власною кмітливістю. — Це шпигун, якого ті джентльмени пустили по наших слідах. Яка ж ганьба! Містер Фоґґ — людина бездоганної честі, справжній джентльмен, а за ним стежать, мов за злочинцем! Ні, панове з Реформ-клубу, цього я вам так просто не подарую!

Попри своє відкриття, Паспарту вирішив нічого не розповідати господареві. Він побоювався, що містер Фоґґ цілком справедливо образиться через недовіру своїх суперників. Натомість слуга постановив при першій же нагоді трохи покепкувати з Фікса й дошкулити йому натяками, не розкриваючи власних здогадів.

У середу, 30 жовтня, надвечір «Рангун» увійшов до Малаккської протоки, яка відділяє однойменний півострів від острова Суматра. Уздовж маршруту пасажири милувалися мальовничими гористими острівцями, що здіймалися над водою.

Наступного дня, о четвертій ранку, пакетбот прибув до Сінгапура, випередивши розклад на цілих дванадцять годин. Тут судно мало поповнити запаси вугілля.

Філеас Фоґґ одразу заніс цей виграш часу до графи прибутків. Цього разу він навіть зійшов на берег, оскільки місіс Ауда висловила бажання трохи прогулятися містом.

Фікс, якому будь-який крок Фоґґа здавався підозрілим, непомітно рушив слідом. А Паспарту, подумки насміхаючись із його шпигунських маневрів, як завжди, вирушив робити покупки.

Сінгапур — острів невеликий і на перший погляд не надто вражаючий. Йому бракує гірських краєвидів і виразного рельєфу. Проте він має свою особливу чарівність. Увесь острів нагадує величезний парк, прорізаний чудовими дорогами.

Гарний екіпаж, запряжений стрункими новоголландськими кіньми, повіз місіс Ауду та Філеаса Фоґґа однією з таких доріг крізь густі пальмові гаї та зарості гвоздикових дерев, на яких саме починали розкриватися запашні бутони.

Замість звичних для європейського ока тернових живоплотів тут росли густі зарості перцю. Сагові пальми й високі деревоподібні папороті надавали пейзажу справжнього тропічного колориту. Мускатні дерева з блискучим, наче вкритим лаком листям наповнювали повітря тонким пряним ароматом. У кронах без упину пустували моторні мавпи, а в глибині джунглів, цілком можливо, ховалися й тигри.

Якщо хтось запитає, чому на такому невеликому острові досі не винищили цих небезпечних хижаків, відповідь проста: тигри перепливають протоку з Малаккського півострова й таким чином постійно поповнюють свою чисельність.

Після двогодинної прогулянки островом місіс Ауда та її супутник, який, за звичкою, майже не звертав уваги на навколишні красоти, повернулися до міста — скупчення масивних, приземкуватих будинків, оточених чудовими садами, де росли манґостани, ананаси та інші найсмачніші плоди тропіків.

О десятій годині Фоґґ і його супутниця повернулися на пакетбот, навіть не підозрюючи, що протягом усієї прогулянки за ними нишком стежив поліцейський інспектор, який заради цього навіть найняв екіпаж за власний кошт.

На палубі «Рангуна» на них уже чекав Паспарту. Він придбав кілька дюжин манґостанів — плодів завбільшки із середнє яблуко, з темно-фіолетовою шкіркою та ніжним червонуватим м’якушем усередині. Їхній вишуканий смак настільки цінували гурмани, що Паспарту був надзвичайно радий пригостити ними місіс Ауду. Вона ж подякувала йому з притаманною їй люб’язністю.

Об одинадцятій ранку «Рангун», завершивши завантаження вугілля, підняв якір і вирушив далі. Незабаром на обрії зникли високі гори Малакки, чиї густі ліси вважаються домівкою найкрасивіших тигрів світу.

Від Сінгапура до Гонконгу — невеликого британського володіння біля берегів Китаю — залишалося близько тисячі трьохсот миль. Для Філеаса Фоґґа було надзвичайно важливо подолати цю відстань не більш ніж за шість діб і встигнути на пароплав, що 6 листопада вирушав із Гонконгу до Йокогами — одного з головних японських портів.

«Рангун» був завантажений майже вщерть. У Сінгапурі на борт піднялося чимало нових пасажирів — індусів, цейлонців, китайців, малайців і португальців. Більшість із них подорожувала другим класом.

З настанням останньої чверті місяця погода помітно погіршилася. Море дедалі більше хвилювалося. Вітер кілька разів посилювався до справжнього штормового бризу, проте, на щастя, дув із південного сходу й допомагав рухові судна. За кожної нагоди капітан наказував піднімати вітрила. Пароплав, що тепер нагадував справжній бриг, ішов під двома марселями та фоком, а поєднання сили пари й вітру помітно збільшувало його швидкість.

Так, долаючи коротку, але потужну й місцями доволі виснажливу хвилю, судно просувалося повз береги Аннаму та Кохінхіни.

Втім, причиною сильної хитавиці було радше саме судно, ніж стан моря. Більшості пасажирів «Рангуна», які потерпали від морської хвороби, варто було нарікати не на океан, а на конструкцію пакетбота.

Річ у тім, що кораблі компанії «Пенінсюлер», які обслуговували китайські морські лінії, мали серйозний конструктивний недолік. Співвідношення між осадкою навантаженого судна та висотою його надводного борта було розраховане невдало. Через це кораблі недостатньо добре протистояли сильному хвилюванню. Їхній запас плавучості був невеликим, тому кілька потужних валів могли істотно вплинути на швидкість і стійкість судна.

Якщо за потужністю машин вони ще могли конкурувати з іншими пароплавами, то за морехідними якостями значно поступалися кораблям французької компанії «Мессажері», таким як «Імператриця» та «Камбоджа». За інженерними розрахунками ці судна могли витримати масу води, що дорівнювала їхній власній вазі, ще до повного занурення. Натомість кораблі компанії «Пенінсюлер» — «Голконда», «Корея» та «Рангун» — ризикували втратити плавучість уже під навантаженням, яке становило лише одну шосту їхньої ваги.

Тому за несприятливої погоди доводилося вживати серйозних запобіжних заходів. Іноді судно навіть переводили в дрейф. Така втрата часу, схоже, анітрохи не турбувала Філеаса Фоґґа, зате надзвичайно дратувала Паспарту. Тоді він лаяв капітана, механіків, пароплавну компанію й узагалі всіх, хто мав бодай найменший стосунок до морських перевезень.

Можливо, чималу роль у його нетерпінні відігравала думка про газовий ріжок, який продовжував горіти в будинку на Севіль-Роу за його кошт.

— Отже, ви, мабуть, дуже поспішаєте до Гонконгу? — якось поцікавився детектив.

— Ще й як поспішаємо! — відповів Паспарту.

— Вважаєте, містер Фоґґ неодмінно прагне встигнути на пароплав до Йокогами?

— Безперечно!

— То ви справді повірили в цю навколосвітню подорож?

— Цілком повірив. А ви, містере Фікс?

— Я? Ні, не повірив.

— Ох і жартівник ви! — підморгнув Паспарту.

Це зауваження змусило детектива насторожитися. Чомусь воно видалося йому тривожним. Невже француз розгадав його таємницю? Фікс не знав, що й думати. Зрештою, як Паспарту міг довідатися, що перед ним детектив, якщо про це не знав ніхто? Проте в манері, з якою молодик говорив із ним, безперечно відчувався якийсь прихований підтекст.

Іншого разу Паспарту зайшов ще далі, бо зовсім не вмів тримати язик за зубами.

— Скажіть-но, містере Фікс, — звернувся він до співрозмовника з лукавою усмішкою, — невже після прибуття до Гонконга нам доведеться з вами розлучитися?

— Не можу сказати напевне, — дещо збентежено відповів детектив. — Можливо, я…

— Шкода, — перебив його Паспарту. — Мені було б дуже прикро. Якби ви подорожували з нами й далі, це стало б для мене справжньою радістю! Ну скажіть самі: хіба агент Східної індійської компанії може зупинитися на півдорозі? Ви збиралися лише до Бомбея, а тепер ось уже майже дісталися Китаю! А там недалеко й Америка, а від Америки до Європи — рукою подати!

Фікс уважно подивився на свого співрозмовника. Той дивився на нього з найщирішою усмішкою, тож детектив вирішив теж розсміятися.

Паспарту перебував у чудовому настрої й невдовзі запитав:

— А ваше ремесло прибуткове?

— І так, і ні, — незворушно відповів Фікс. — Трапляються вигідні справи, а трапляються й не дуже. Втім, самі розумієте, подорожую я не за власний кошт.

— О, у цьому я жодної миті не сумнівався! — вигукнув Паспарту й голосно розсміявся.

На цьому розмова закінчилася. Фікс повернувся до своєї каюти й поринув у роздуми. Очевидно, його викрили. Так чи інакше, француз щось запідозрив і зрозумів, що він детектив. Але чи повідомив він про це своєму господареві? Яку роль сам Паспарту відіграє в цій історії? Чи є він спільником, чи лише випадковим учасником подій? Невже вся справа вже розкрита і програна?

Кілька годин інспектор метався між відчаєм і надією. То йому здавалося, що все втрачено, то він переконував себе, що Фоґґ ні про що не здогадується.

Одне слово, Фікс не знав, за що хапатися.

Зрештою він опанував себе й вирішив діяти відверто. Якщо в Гонконгу не вдасться заарештувати Фоґґа і той справді збереться назавжди покинути британські володіння, Фікс розкриє Паспарту всю правду. Якщо слуга є спільником і вже все знає, тоді ситуація безнадійна. Але якщо він непричетний до злочину, то його власні інтереси вимагатимуть негайно покинути свого господаря.

Такими були стосунки між цими двома людьми.

Над усіма цими дрібними людськими пристрастями, у своїй незворушній величі, височів Філеас Фоґґ. Він методично описував свою орбіту навколо земної кулі, анітрохи не переймаючись тими, хто мимоволі супроводжував його в цій подорожі.

І все ж поруч із ним перебувала, висловлюючись мовою астрономії, своєрідна збурювальна зоря, здатна спричинити певні зміни в серці нашого джентльмена.

Та ні.

Попри всю чарівність місіс Ауди, на превеликий подив Паспарту, жодних видимих змін не відбувалося. А якщо вони й починалися десь у глибині душі Філеаса Фоґґа, то обчислити їх було значно складніше, ніж ті відхилення в русі Урана, що колись привели астрономів до відкриття Нептуна.

І це дивувало Паспарту дедалі більше. Особливо тому, що в погляді місіс Ауди він постійно читав глибоку вдячність до свого пана. Та, схоже, серце Філеаса Фоґґа було створене для вчинків героїчних, а не для почуттів романтичних. Не помітно було в ньому й найменшого хвилювання через небезпеки цієї ризикованої подорожі.

Натомість Паспарту хвилювався безперервно.

Одного разу він стояв біля поручнів, що огороджували спуск до машинного відділення, і спостерігав за роботою потужного двигуна. Щоразу, коли через сильну хитавицю над поверхнею води виринав гребний гвинт і починав шалено обертатися в повітрі, а з клапанів із гучним шипінням виривалася пара, наш добрий француз буквально виходив із себе.

— Ці клапани працюють абияк! — обурювався він. — Так ми ніколи не наберемо швидкості! У цих англійців завжди все однаково! Якби це був американський пароплав, то він, може, й вибухнув би, зате мчав би значно швидше!

«Навколо світу за 80 днів» Розділ вісімнадцятий,

У якому Філеас Фоґґ, Паспарту та Фікс клопочуться кожен про своє

Останні дні плавання видалися вкрай несприятливими. Сильний північно-західний вітер заважав рухові судна. Нестійкий «Рангун» сильно хитало, і пасажири цілком слушно нарікали на велетенські хвилі, що спричиняли морську хворобу.

Третього та четвертого листопада море розбурхалося не на жарт. Штормовий вітер люто гнав хвилі одна за одною. На пів дня «Рангун» був змушений лягти в дрейф. Його гребний гвинт обертався лише десять разів на хвилину — рівно настільки, щоб судно могло хоч якось триматися проти хвиль. Усі вітрила прибрали, і вітер із ревом гуляв поміж оголених снастей.

Звісно, швидкість пакетбота різко впала. Якщо буря не вщухне, можна було очікувати, що до Гонконгу він прибуде із запізненням щонайменше на двадцять годин, а то й більше.

Філеас Фоґґ із властивою йому незворушністю спостерігав за розбурханим морем, яке, здавалося, кинуло йому виклик. На його обличчі не промайнуло й тіні занепокоєння, хоча затримка навіть на двадцять годин могла зруйнувати весь задум подорожі: він ризикував не встигнути на пароплав до Йокогами.

Та ця людина ніби була позбавлена нервів. Вона не знала ні тривоги, ні хвилювання.

Здавалося, буря також була передбачена в його розрахунках. Коли місіс Ауда заговорила про цю прикру затримку, вона переконалася, що її супутник залишався таким самим спокійним, як і завжди.

Натомість Фікс дивився на ситуацію зовсім інакше.

Ба більше — шторм приносив йому певне задоволення. Його радість була б безмежною, якби «Рангун» під натиском негоди взагалі змушений був повернути назад. Будь-яке запізнення працювало на нього, адже могло затримати містера Фоґґа в Гонконгу на кілька днів.

Одне слово, буревій, хвилі й негода ставали союзниками детектива.

Щоправда, почувався він не надто добре. Морська хвороба добряче його дошкуляла. Але це була дрібниця. Попри нудоту й запаморочення, Фікс у душі потай радів кожній новій хвилі.

Неважко здогадатися, з яким обуренням поставився до цього випробування Паспарту.

До цього моменту все складалося напрочуд вдало. Здавалося, сама природа допомагала його господареві. Суходіл і море слухняно служили йому. Потяги та пароплави працювали на його успіх. Вітер і пара об’єднували свої сили, щоб прискорити подорож.

Невже тепер удача вирішила відвернутися?

Паспарту не знаходив собі місця. Він хвилювався так, ніби саме йому довелося б викладати двадцять тисяч фунтів із власної кишені.

Шторм доводив його до нестями. Море дратувало, шквал лютив. Якби це було можливо, він із задоволенням провчив би той непокірний океан.

Бідолашний Паспарту!

Фікс ретельно приховував своє задоволення, і робив це цілком слушно. Якби Паспарту бодай запідозрив, що детектив утішається штормом, наслідки могли б бути для того вкрай неприємними.

Протягом усієї бурі Паспарту майже не залишав палуби «Рангуна». Він не міг спокійно сидіти внизу. То допомагав матросам, то видирався на снасті, дивуючи екіпаж своєю спритністю та невтомною енергією.

Сотні разів він звертався до капітана, офіцерів і матросів із тим самим запитанням, викликаючи у них усмішки своєю щирою тривогою.

Йому конче потрібно було знати, коли нарешті закінчиться шторм.

Його раз по раз відсилали до барометра. Паспарту тряс прилад, стукав по ньому, лаяв його на всі заставки, але той залишався байдужим до таких аргументів і вперто не показував жодного поліпшення погоди.

Та зрештою негода відступила.

Удень 4 листопада море помітно заспокоїлося. Вітер змінив напрямок на два румби південніше і знову став сприятливим для плавання.

Обличчя Паспарту прояснілося разом із небом. Щойно погода покращилася, на судні знову підняли марселі та нижні вітрила, і «Рангун» стрімко рушив уперед.

Та надолужити весь втрачений час уже було неможливо. Із цим доводилося змиритися. Земля показалася на обрії лише 6 листопада о п’ятій ранку. За розкладом Філеас Фоґґ мав прибути до Гонконгу ще 5 листопада, але дістався туди лише наступного дня.

Отже, він запізнювався на цілу добу й, здавалося, неминуче втрачав пароплав до Йокогами.

О шостій годині на борт «Рангуна» піднявся лоцман і зайняв місце на містку, щоб провести судно до гонконзького порту.

Паспарту буквально знемагав від бажання запитати, чи вже відплив пакетбот до Йокогами, але не наважувався. До останньої хвилини він чіплявся за бодай найменшу надію.

Своїми тривогами він поділився з Фіксом. Той, як справжній хитрун, узявся його заспокоювати, запевняючи, що містер Фоґґ завжди зможе скористатися наступним пароплавом.

Від таких слів Паспарту мало не вибухнув від обурення.

На відміну від нього, містер Фоґґ навіть не подумав розпитувати лоцмана про долю потрібного судна. Спокійно зазирнувши до путівника, він лише поцікавився:

— Коли з Гонконга вирушає найближчий пароплав до Йокогами?

— Завтра вранці, з припливом, — відповів лоцман.

— Он як, — лише промовив Фоґґ, не виказавши ані найменшого подиву.

Паспарту, який почув цю відповідь, залюбки розцілував би лоцмана. Натомість Фіксові захотілося звернути йому шию.

— А як називається це судно? — запитав Фоґґ.

— «Карнатик», пане.

— Хіба він не мав вирушити вчора?

— Так. Але один із котлів потребував ремонту, тому відплиття перенесли на завтра.

— Дякую, — сказав містер Фоґґ і тією ж рівною, неквапливою ходою попрямував до салону.

А Паспарту кинувся до лоцмана й так енергійно потис йому руку, що мало не відірвав її.

— Молодчина, лоцмане! Просто молодчина!

Сам лоцман, звісно, навіть не здогадувався, чим заслужив таку прихильність.

Невдовзі пролунав свисток. Моряк повернувся на місток і повів пакетбот крізь густе скупчення суден, що заповнювали гонконзький рейд: джонок, на яких жили цілі китайські родини, рибальських човнів і кораблів найрізноманітніших типів та розмірів.

О першій годині дня «Рангун» пришвартувався до набережної, і пасажири почали сходити на берег.

Треба визнати, що цього разу випадок неабияк допоміг Філеасу Фоґґу.

Якби «Карнатик» не затримали через ремонт котла, він вирушив би ще 5 листопада, і всім, хто прямував до Японії, довелося б чекати наступного судна цілих вісім днів.

Так, Фоґґ справді прибув із добовим запізненням. Але цього разу воно не загрожувало його подальшим планам.

Пароплав, який здійснював рейси через Тихий океан між Йокогамою та Сан-Франциско, працював у зв’язці з гонконзьким пакетботом і не міг вирушити раніше його прибуття.

Тож навіть якщо Філеас Фоґґ прибуде до Йокогами на день пізніше, цю втрату часу можна буде легко надолужити під час двадцятидводенного переходу через Тихий океан.

Таким було становище Філеаса Фоґґа на тридцять п’ятий день після від’їзду з Лондона.

«Карнатик» мав вирушити наступного ранку о п’ятій годині. Отже, у розпорядженні містера Фоґґа залишалося шістнадцять годин, щоб владнати деякі справи — передусім подбати про подальшу долю місіс Ауди.

Зійшовши на берег, він запропонував леді руку й допоміг сісти до паланкіна. Потім звернувся до носіїв із проханням відвезти їх до найкращого готелю міста.

Ті без вагань порадили готель «Клуб».

Паланкін, за яким слідом прямував Паспарту, менш ніж за двадцять хвилин доставив мандрівників до готелю.

Для місіс Ауди винайняли окремі апартаменти, і Філеас Фоґґ подбав про те, щоб їй ні в чому не бракувало. Після цього він повідомив, що негайно вирушає на пошуки її родича. Паспарту ж отримав наказ залишатися в готелі, аби пані не лишалася сама.

Сам містер Фоґґ попрямував на біржу. Саме там, без сумніву, можна було знайти відомості про такого впливового чоловіка, як Джіджі — одного з найбагатших комерсантів Гонконгу.

Брокер, до якого звернувся Фоґґ, справді знав цього парса-негоціанта. Однак з’ясувалося, що той уже два роки не мешкає в Китаї. Накопичивши значний статок, Джіджі перебрався до Європи — найімовірніше, до Голландії, де мав широке коло ділових зв’язків ще з часів своєї торговельної діяльності.

Філеас Фоґґ повернувся до готелю й попросив дозволу поговорити з місіс Аудою. Без зайвих пояснень він повідомив їй, що поважний Джіджі більше не проживає в Гонконгу й, імовірно, оселився в Голландії.

Спершу місіс Ауда нічого не сказала. Вона повільно провела рукою по чолу й на мить замислилася. Потім тихо запитала своїм м’яким голосом:

— Що ж мені тепер робити, містере Фоґґ?

— Їхати до Європи, — спокійно відповів джентльмен.

— Але ж я не можу й надалі обтяжувати вас своєю присутністю…

— Ви нікого не обтяжуєте. До того ж ваша подорож анітрохи не завадить моїм планам. Паспарту!

— Слухаю, пане! — озвався той.

— Ідіть на «Карнатик» і замовте три каюти.

Паспарту, щиро зрадівши можливості продовжити мандрівку в товаристві молодої жінки, яка завжди ставилася до нього з такою доброзичливістю, стрімголов помчав до пароплава.