«Навколо світу за 80 днів» читати. Жуль Верн

«Навколо світу за 80 днів» Розділ п’ятнадцятий,

у якому валіза з банківськими білетами худне ще на кілька тисяч фунтів стерлінгів

Потяг зупинився на вокзалі. Паспарту першим вистрибнув на перон, за ним вийшов містер Фоґґ і допоміг зійти своїй молодій супутниці.

Філеас Фоґґ мав намір негайно вирушити до пакетбота, що прямував до Гонконга. Насамперед він хотів подбати про комфорт і безпеку місіс Ауди. Поки над нею нависала загроза, він не збирався залишати її саму.

Саме в ту мить, коли мандрівники виходили з вокзалу, до них підійшов полісмен.

— Містер Філеас Фоґґ?

— Так.

— А цей чоловік — ваш слуга? — запитав він, вказуючи на Паспарту.

— Так.

— Тоді прошу вас обох пройти зі мною.

Містер Фоґґ не виявив ані найменшого здивування. Поліцейський був представником закону, а для англійця закон — річ недоторканна.

Паспарту, як справжній француз, уже хотів було заперечити й почати з’ясовувати обставини, але полісмен торкнувся його жезлом, і Фоґґ ледь помітним жестом наказав підкоритися.

— Чи може ця пані піти з нами? — спитав він.

— Може, — відповів поліцейський.

Усіх трьох посадили до чотиримісного екіпажа, запряженого парою коней.

Екіпаж рушив.

Упродовж двадцятихвилинної поїздки ніхто не промовив ні слова.

Спершу вони проїхали через так зване «чорне місто» — лабіринт вузьких вулиць, заставлених жалюгідними халупами, де серед бруду й злиднів тулилися представники найрізноманітніших народів і племен.

Потім почалися європейські квартали. Тут уздовж доріг росли кокосові пальми, височіли цегляні будинки, а назустріч траплялися вершники у вишуканому вбранні та дорогі екіпажі. Незважаючи на ранню годину, район уже вирізнявся жвавим рухом і достатком.

Нарешті карета зупинилася біля непримітного будинку.

Полісмен висадив своїх супутників — а точніше, вже майже затриманих — і провів їх до кімнати з ґратами на вікнах.

Після цього він сухо повідомив:

— О пів на дев’яту ви постанете перед суддею Обадією.

Сказавши це, він вийшов і замкнув двері.

— Ну от, нас заарештували! — вигукнув Паспарту, безсило падаючи на стілець.

Місіс Ауда, даремно намагаючись приховати хвилювання, звернулася до Фоґґа:

— Наші дороги повинні розійтися, пане. Вас переслідують через мене… через те, що ви мене врятували.

Філеас Фоґґ спокійно заперечив.

Переслідування через справу сутті? Таке видавалося йому абсолютно неймовірним. Тут, без сумніву, сталася якась помилка.

Він додав, що за жодних обставин не залишить місіс Ауду й супроводжуватиме її до самого Гонконга.

— Але ж пароплав відходить опівдні! — зауважив Паспарту.

— До полудня ми будемо на борту, — відповів Фоґґ своїм звичним незворушним тоном.

Це прозвучало настільки впевнено, що Паспарту мимоволі повторив про себе:

— Чорт забирай… Ну звісно, будемо на борту до полудня!

Втім, у глибині душі він був далекий від такої впевненості.

О пів на дев’яту двері кімнати відчинилися. До приміщення зайшов полісмен і провів затриманих до сусідньої зали. Там уже зібралася численна публіка — як європейці, так і місцеві мешканці. Філеас Фоґґ, місіс Ауда та Паспарту сіли на лаву навпроти підвищення, де мали розміститися суддя й секретар.

Невдовзі до зали увійшов суддя Обадія у супроводі секретаря. Це був кремезний чоловік із напрочуд округлою постаттю. Знявши з гачка одну з перук, він вправно вмостив її на голові.

— Розпочинаємо розгляд першої справи, — оголосив він.

Та раптом суддя торкнувся рукою перуки й вигукнув:

— Стривайте! Це ж не моя перука!

Після короткої плутанини перуки поміняли місцями. Тим часом Паспарту ледь стримував нетерпіння. Йому здавалося, що стрілка величезного годинника на стіні мчить по циферблату із неймовірною швидкістю.

— Розпочинаємо розгляд першої справи, — повторив суддя.

— Філеас Фоґґ! — голосно промовив секретар Ойстерпуф.

— Тут, — спокійно відповів містер Фоґґ.

— Паспарту!

— Присутній! — озвався той.

— Дуже добре, — сказав суддя. — Уже два дні вас розшукують на всіх поїздах, що прибувають із Бомбея.

— Але в чому нас звинувачують? — не витримав Паспарту.

— Незабаром дізнаєтесь, — відповів суддя.

— Пане суддя, — почав Філеас Фоґґ, — я є британським підданим і маю право…

— З вами поводилися неналежним чином? — перебив його суддя.

— Ні.

— Чудово. Тоді запросіть позивачів.

За його наказом двері відчинилися, і пристав увів до зали трьох індійських жерців.

— Так я й знав! — прошепотів Паспарту. — Це ті самі негідники, які хотіли спалити нашу пані.

Жерці стали перед суддею, а секретар уголос зачитав їхню скаргу на Філеаса Фоґґа та його слугу. Обох обвинувачували у святотатському оскверненні брамінського храму.

— Ви чули обвинувачення? — звернувся суддя до Фоґґа.

— Так, — відповів той, кинувши погляд на годинник. — Чув і визнаю.

— Тобто ви визнаєте свою провину?

— Визнаю. І водночас чекаю, що ці троє жерців також пояснять, що саме вони збиралися зробити в пагоді Пилладжі.

Жерці здивовано перезирнулися. Було очевидно, що вони не розуміють, про що йдеться.

— Саме там! — гаряче втрутився Паспарту. — У пагоді Пилладжі, де вони збиралися живцем спалити свою жертву!

На обличчях жерців відбилася цілковита розгубленість, а суддя Обадія здивувався не менше.

— Яку жертву? — перепитав він. — Кого спалити? Та ще й у самому Бомбеї?

— У Бомбеї? — ошелешено вигукнув Паспарту.

— Саме так. Адже мова йде не про пагоду Пилладжі, а про храм на Малабар-Гілл у Бомбеї.

— Як речовий доказ, — додав секретар, ставлячи на стіл пару черевиків, — представлено взуття обвинуваченого.

— Мої черевики! — вигукнув Паспарту, настільки приголомшений побаченим, що не зміг стримати цього мимовільного вигуку.

Неважко уявити, яка плутанина запанувала в головах і пана, і його слуги. Пригода в бомбейській пагоді давно стерлася з пам’яті, і раптом саме через неї вони опинилися на лаві підсудних у Калькутті.

Усе це було справою рук детектива Фікса, який чудово зрозумів, яку вигоду можна отримати з необачного вчинку Паспарту. Відклавши свій від’їзд до дванадцятої години, він зв’язався з жерцями Малабар-Гілл, запропонувавши їм допомогу й підтримку. Фікс запевнив їх, що доб’ється значної компенсації за наругу над святинею, добре знаючи, наскільки суворо британська влада ставиться до подібних порушень. Після цього він разом із жерцями вирушив наступним поїздом слідом за мандрівниками.

Через затримку, пов’язану з порятунком молодої вдови, Фікс і його супутники прибули до Калькутти раніше за Філеаса Фоґґа та Паспарту. Місцева влада, заздалегідь попереджена телеграмою, отримала наказ затримати їх просто на вокзалі. Легко уявити роздратування Фікса, коли він дізнався, що Фоґґ ще не прибув до столиці Індії.

Детектив навіть припустив, що його підозрюваний зійшов на одній із проміжних станцій і загубився десь у північних провінціях країни.

Стривожений такою можливістю, він майже добу не залишав вокзалу. Тож його радість була безмежною, коли наступного ранку він нарешті побачив мандрівників, які виходили з вагона. Щоправда, разом із ними була молода жінка, поява якої залишалася для нього загадкою. Не гаючи часу, Фікс приставив до них полісмена. Саме так містер Фоґґ, Паспарту й удова раджі Бундельханда опинилися перед суддею Обадією.

Якби Паспарту менше переймався власною долею, він, напевно, помітив би детектива в одному з кутків зали. Фікс уважно стежив за процесом і не приховував зацікавлення, адже омріяний ордер на арешт Філеаса Фоґґа досі не надійшов навіть до Калькутти.

Тим часом суддя Обадія наказав занести до протоколу необережне зізнання, яке вирвалося в Паспарту. Сам же слуга зараз охоче віддав би будь-що, аби тільки повернути свої слова назад.

— Чи визнаєте ви свою провину? — запитав суддя.

— Визнаю, — спокійно відповів Філеас Фоґґ.

— Враховуючи те, — продовжив суддя, — що британське законодавство охороняє релігійні звичаї та святині всіх народів Індії, а також беручи до уваги визнання обвинуваченого Паспарту, який підтвердив факт проникнення до пагоди Малабар-Гілл у Бомбеї двадцятого жовтня цього року, суд постановляє засудити вищезгаданого Паспарту до двох тижнів ув’язнення та штрафу в розмірі трьохсот фунтів стерлінгів.

— Триста фунтів?! — вирвалося у Паспарту, якого чомусь значно більше вразив штраф, ніж саме ув’язнення.

— Тиша в залі! — гаркнув судовий пристав.

— Крім того, — вів далі суддя Обадія, — хоча слідство не встановило наявності змови між слугою та його господарем, суд виходить із того, що пан несе відповідальність за дії свого підлеглого. Відтак Філеаса Фоґґа засуджено до восьми діб ув’язнення та штрафу в розмірі ста п’ятдесяти фунтів стерлінгів.

Він повернувся до секретаря:

— Оголошуйте наступну справу.

У своєму кутку Фікс ледь приховував задоволення. Фоґґа мали затримати в Калькутті на вісім днів — більш ніж достатньо, щоб із Лондона надійшов довгоочікуваний ордер на арешт.

Паспарту був просто приголомшений. Цей вирок міг зруйнувати все. Парі на двадцять тисяч фунтів здавалося програним. І все через нього — через те, що він, як останній дурень, свого часу забрів до тієї нещасної пагоди.

Філеас Фоґґ залишався незворушним. Здавалося, вирок анітрохи його не схвилював. Поки секретар уже переходив до наступної справи, він спокійно підвівся і заявив, що готовий внести заставу.

Суддя підтвердив, що таке право в нього є. Почувши це, Фікс відчув різкий напад тривоги. Проте незабаром він трохи заспокоївся: через те, що Фоґґ і Паспарту не були мешканцями Калькутти, суддя призначив надзвичайно велику заставу — по тисячі фунтів на кожного.

Отже, щоб уникнути ув’язнення, Фоґґ мав негайно викласти дві тисячі фунтів.

Без жодних вагань він погодився. Взявши з валізи пачку банківських білетів, яку ніс Паспарту, він поклав потрібну суму на стіл секретаря.

Після цього суддя оголосив, що обвинувачених звільняють під заставу.

Фоґґ одразу наказав вирушати. Єдине, що непокоїло Паспарту, — це його черевики, які залишалися серед речових доказів. Він наполіг, щоб їх повернули.

Отримавши взуття назад, слуга почав обурено бурмотіти, що кожен черевик обійшовся йому більш ніж у тисячу фунтів, а до того ж вони ще й натирають ноги.

Похмурий і засмучений, він рушив за своїм господарем. Фоґґ тим часом чемно запропонував руку місіс Ауді, і вони залишили будівлю суду.

Фікс до останньої миті сподівався, що англієць не захоче втрачати дві тисячі фунтів і відбуде покарання у в’язниці. Побачивши, що цього не сталося, він кинувся за ними.

Мандрівники сіли в найнятий екіпаж і поїхали до набережної. Детектив поспішав слідом.

Коли карета зупинилася біля порту, було близько одинадцятої години. На рейді вже стояв пароплав «Рангун», готовий до відплиття. До відходу залишалася ще година.

Фікс із розпачем спостерігав, як Фоґґ, Ауда і Паспарту сідають у човен, що мав доставити їх на борт судна.

Не стримавшись, він сердито тупнув ногою. Його план знову провалився. Дві тисячі фунтів були сплачені без найменших вагань, а підозрюваний вислизав просто з-під носа. Тепер детективу залишалося лише переслідувати його далі, хоч би куди той прямував.

Фікса особливо дратувало те, що Фоґґ витрачав гроші напрочуд легко. Від самого від’їзду з Лондона він уже розтратив понад п’ять тисяч фунтів: на подорож, винагороди, купівлю слона, різні витрати, а тепер ще й на заставу. Для детектива це було подвійно прикро, адже що меншою ставала сума нібито викрадених грошей, то меншою могла виявитися й його власна винагорода за успішне затримання злочинця.

«Навколо світу за 80 днів» Розділ шістнадцятий,

у якому Фікс удає, ніби не розуміє, про що з ним говорять

«Рангун» — одне із суден компанії «Пенінсюлер-енд-Орієнтал», що курсували Китайським та Японським морями. Це був залізний гвинтовий пароплав із водотоннажністю 1770 тонн і потужністю 400 кінських сил. За швидкістю він майже наздоганяв «Монголію», проте суттєво поступався їй у комфорті. Через це місіс Ауді не вдалося влаштуватися так затишно, як того хотів би Філеас Фоґґ.

Зрештою, попереду було лише три з половиною тисячі миль шляху, які можна було подолати за одинадцять-дванадцять днів, а молода леді виявилася зовсім не вибагливою пасажиркою.

У перші дні подорожі місіс Ауда ближче пізнала Філеаса Фоґґа. За кожної нагоди вона щиро дякувала йому. Флегматичний джентльмен вислуховував її із зовнішньою прохолодою; жоден його gesture чи зміна інтонації не видавали бодай якихось емоцій. Попри це, він ретельно дбав, щоб супутниця нічого не потребувала: регулярно навідувався до неї у визначений час і, навіть якщо мовчав, завжди уважно слухав.

Його ставлення до неї було вкрай шанобливим, хоча й нагадувало витончену грацію автомата. Місіс Ауда губилася у здогадках, аж поки Паспарту не пролив світло на дивацтва свого господаря. Саме від слуги вона дізналася про парі, яке змусило цього джентльмена вирушити в навколосвітню подорож. Місіс Ауда лише посміхнулася; зрештою, він урятував їй життя, тож образ рятівника в її очах нітрохи не тьмянів крізь призму вдячності.

Місіс Ауда підтвердила ту зворушливу історію, яку раніше переповів провідник. Вона дійсно належала до громади парсів, яка посідає вагоме місце серед народів Індії. Чимало парсійських купців сколотили величезні статки на торгівлі бавовною, а один із них — сер Джемс Джіджібой — навіть отримав від британського уряду лицарський титул.

Місіс Ауда була родичкою цього багатія з Бомбея. Вона прямувала до Гонконгу саме до двоюрідного брата сера Джіджібоя — поважного Джіджі. Жінка не мала повної впевненості, чи знайде там прихисток та підтримку, проте містер Фоґґ незмінно заспокоював її, запевняючи, що все влаштується «математично».

Саме так він і висловився.

Чи зрозуміла леді цю химерну фразу? Хтозна. Утім, її великі очі, «чисті, мов священні озера Гімалаїв», дедалі частіше зупинялися на містері Фоґґу. Але стриманий джентльмен зовсім не нагадував людину, готову пірнути в ці озера.

Старт плавання на «Рангуні» видався чудовим. Погода сприяла. Упродовж усього шляху через безкраю затоку, відому серед моряків як «Бенгальський басейн», стихії були прихильними до мандрівників. Невдовзі з борту судна з’явилися контури Великого Андамана — головного острова архіпелагу, над яким височіла мальовнича гора Седл-Пік. Її вершина сягає 2400 футів, тож мореплавці помічають її ще здалеку.

Пароплав пройшов зовсім близько від узбережжя, проте диких папуасів — корінних жителів острова — видно не було. Ці люди перебувають на найнижчому ступені людського розвитку, хоча чутки про те, ніби вони людожери, абсолютно безпідставні.

Здалеку острів мав просто казковий вигляд. На передньому плані здіймалися могутні зарості латаній, капустяних пальм, бамбука, мускатних дерев, індійських дубів, велетенських мімоз і деревоподібних папоротей, а за ними вирізнялися витончені обриси гірських хребтів. Узбережжя роїлося тисячами дорогоцінних саланг, чиї їстівні гнізда вважаються особливим делікатесом у Піднебесній.

Та барвисті краєвиди Андаманських островів швидко залишилися позаду: «Рангун», не знижуючи ходу, прямував до Малаккської протоки — брами до Китайського моря.

А що ж робив під час цього переходу детектив Фікс, який так невчасно опинився втягнутим у навколосвітню мандрівку? Вирушаючи з Калькутти, він наказав переслати до Гонконгу ордер на арешт містера Фоґґа, щойно той надійде. Сідаючи на пакетбот, Фікс щасливо уникнув зустрічі з Паспарту й сподівався залишатися непоміченим аж до прибуття «Рангуна» в Гонконг.

І справді, пояснити Паспарту свою присутність на борту, не викликавши підозр, було б непросто. Адже замість того, щоб перебувати в Бомбеї, він опинився на тому самому судні. Однак обставини склалися так, що йому все ж довелося поновити знайомство з нашим молодиком. Як саме — невдовзі дізнаємося.

Усі думки, надії та прагнення Фікса тепер були зосереджені на одній точці земної кулі — Гонконгу. Стоянка в Сінгапурі була надто короткою, щоб він міг щось там встигнути. Отже, заарештувати злочинця потрібно було саме в Гонконгу, інакше той знову вислизне з рук — цього разу, ймовірно, назавжди.

Адже Гонконг був останньою британською територією на маршруті Філеаса Фоґґа. Далі лежали Китай, Японія та Америка — країни, де він міг знайти майже цілковитий захист. Якщо ордер прибуде вчасно, Фікс затримає Фоґґа в Гонконгу й передасть його місцевій поліції. Тут труднощів не виникне. Але за межами Гонконгу одного лише ордера вже буде недостатньо.

Там знадобиться спеціальне рішення про екстрадицію. А це означає нові затримки та перепони, якими злочинець неодмінно скористається, щоб остаточно вислизнути від англійського правосуддя. Якщо арешт у Гонконгу зірветься, повторити спробу буде надзвичайно складно, а можливо, й зовсім неможливо.

«Отже, — без кінця повторював собі Фікс у довгі години самотності в каюті, — або ордер чекатиме на мене в Гонконгу, і тоді я заарештую цього добродія, або його там не буде, і тоді доведеться будь-що затримати від’їзд Фоґґа. У Бомбеї я зазнав невдачі, у Калькутті теж. Якщо провалюся ще й у Гонконгу — моїй репутації кінець.

Треба досягти мети за будь-яку ціну. Питання лише в тому, як, якщо буде потрібно, затримати відправлення цього клятого Фоґґа».

На крайній випадок Фікс вирішив відкрити Паспарту всю правду й розповісти, ким насправді є його господар. Після такого викриття слуга, який, очевидно, не був спільником Фоґґа, навряд чи захоче ризикувати власною репутацією й, найімовірніше, стане на бік поліції. Проте це був небезпечний крок, до якого варто було вдаватися лише тоді, коли інших можливостей не залишиться.

Одного-єдиного слова Паспарту своєму панові вистачило б, щоб уся справа розвалилася вщент.

Становище поліцейського інспектора було незавидним. Проте присутність місіс Ауди в товаристві Філеаса Фоґґа на борту «Рангуна» вселяла в нього нові сподівання.

Хто ця жінка? Який ланцюг подій звів її з Філеасом Фоґґом? Очевидно, вони познайомилися десь між Бомбеєм і Калькуттою. Але де саме? Чи була їхня зустріч випадковою? А може, подорож Індією від самого початку мала на меті зустріч із цією чарівною молодою жінкою?

Вона справді була надзвичайно вродливою.

Фікс добре роздивився це ще в залі суду в Калькутті.

Звісно, цікавість поліцейського інспектора не знала меж. Він почав замислюватися, чи не йдеться тут про викрадення. А чому б і ні? Така версія здавалася цілком правдоподібною. Думка міцно засіла йому в голові, і він одразу зрозумів, яку вигоду можна з неї отримати. Незалежно від того, була ця жінка заміжньою чи ні, викрадення залишалося викраденням. А отже, у Гонконгу можна буде підготувати для викрадача таку пастку, з якої йому не допоможуть вибратися жодні гроші.

Проте чекати прибуття «Рангуна» до Гонконгу не варто. У цього Фоґґа була вкрай неприємна звичка миттєво пересідати з одного судна на інше, і поки Фікс почне діяти, той цілком може опинитися вже далеко. Тому насамперед слід було попередити британську владу в Гонконгу. Зробити це було нескладно: пакетбот мав зайти до Сінгапуру, а Сінгапур уже був з’єднаний телеграфом із китайською територією.

Однак перш ніж діяти, Фікс вирішив ще раз поговорити з Паспарту, щоб остаточно переконатися у своїх здогадах. Він знав, що француз не з тих, хто довго тримає язик за зубами, тому наважився відмовитися від свого інкогніто. Зволікати не можна було. Надворі стояло 30 жовтня, а вже наступного дня «Рангун» мав прибути до Сінгапуру.

Того дня Фікс залишив каюту й піднявся на палубу з наміром першим підійти до Паспарту та висловити щире здивування несподіваною зустріччю. Слуга саме прогулювався носовою частиною судна, коли інспектор поспішив до нього зі словами:

— Як? Ви теж на «Рангуні»?

— Містер Фікс! — вигукнув вражений Паспарту, впізнавши свого попутника з «Монголії». — От дивина! Я ж залишив вас у Бомбеї, а тепер зустрічаю на шляху до Гонконга! Невже ви також вирушили в навколосвітню подорож?

— Ні, ні, — відповів Фікс. — Я маю намір зупинитися в Гонконгу. Принаймні на кілька днів.

— Справді? — здивовано перепитав Паспарту. — Але ж після від’їзду з Калькутти я вас жодного разу не бачив.

— Так, я трохи нездужав… Морська хвороба. Майже весь час провів у каюті. Бенгальську затоку переношу значно гірше, ніж Індійський океан. А як почувається ваш пан, містер Філеас Фоґґ?

— Якнайкраще. І, як завжди, живе за своїм розкладом. Жодного дня відставання! До речі, містере Фікс, ви ще не знаєте — з нами подорожує молода леді.

— Молода леді? — перепитав поліцейський, майстерно вдаючи повне нерозуміння.

Паспарту відразу взявся пояснювати. Він розповів про пригоду в бомбейській пагоді, про купівлю слона за дві тисячі фунтів, про історію із сутті, про порятунок Ауди, про суд у Калькутті та звільнення під заставу. Фікс, хоча чудово знав про останні події, робив вигляд, що чує все вперше, а Паспарту із задоволенням ділився своїми пригодами з таким уважним слухачем.

— Отже, — нарешті запитав Фікс, — ваш господар має намір відвезти цю молоду пані до Європи?

— Та що ви, містере Фікс, зовсім ні! Ми лише супроводжуємо її до родича — заможного купця в Гонконгу.

«Шкода», — подумав детектив, намагаючись не виказати свого розчарування.

— Може, вип’ємо по чарці джину?

— Із задоволенням, містере Фікс. Було б гріхом не відзначити нашу несподівану зустріч на борту «Рангуна»!